Чому дорожчають ліки в аптеках?

Заробляють на хворобах пенсіонерів
Саме такі думки викликає у багатьох з нас, хворих, відвідування 3-ї поліклініки Чернігова, зокрема обслуговування в її аптеці.
Справді, чому ліки й інші медичні матеріали тут реалізують за набагато вищими цінами, ніж в інших аптеках? Це просто обурює й виводить з рівноваги. Недопустимо, щоб хтось будував свій бізнес на болячках немічних людей, ветеранів, пенсіонерів, хронічно хворих. Адже до третьої поліклініки переважно йдуть важкохворі з ускладненням своїх хвороб, яким непросто долати маршрути до сусідніх аптек.
Нещодавно лікар-спеціаліст прописав мені ряд медикаментів для ін’єкцій. За одну з них — препарат наклофен — та шприц у поліклінічній аптеці я повинна була заплатити майже 4 грн. І яке ж було моє здивування, коли в аптеці № 201 це все коштувало 2 грн. 70 коп. Скажете, дрібниці? Але для нас, пенсіонерів, кожна гривня на вагу золота. Чому ж така різниця, кому вигідно «бізнесувати», а точніше — «обдирати» хворих людей?
Скажімо, у поліклініці за плівку для рентгену треба викладати 10 грн, а в тій же 201-ій аптеці — лише 8 грн 35 коп. Різниця суттєва.
Нам же здається, що ліки в поліклініці повинні реалізовуватися взагалі за нижчими цінами, що керівництво її мусить більшу увагу приділяти контингенту хворих з «дірявими» гаманцями, малими пенсіями.
Зінаїда СИЛЕНОК, ветеран-пенсіонер.
м.Чернігів.
За коментарем наша газета звернулась до найбільшої в області аптечної структури — комунального підприємства обласної ради «Ліки України». Наш співрозмовник — директор підприємства Світлана Василівна ПАСТАЛИЦЯ (на фото).
— Отже, людей чомусь не обурює, що в різних магазинах різна ціна на хліб, молоко, а обурює різна ціна на ліки в аптеках. Що скажете конкретно в цьому випадку?
— У лікарні № 3 діють три аптеки, тобто структурні підрозділи аптек, але всі вони приватні.
— І що, ці приватні аптеки «накручують» ціни, щоб наживатися на хворих?
— Не обов’язково. Просто ці аптеки малі, вони не можуть закуповувати у виробників ліки у великих обсягах, тому не можуть мати знижок при купівлі. А от ми, як дуже велике й потужне підприємство, закуповуємо ліки великими партіями, тому за нижчою ціною. От і різниця у цінах, за якими ліки продаються людям. Але нашої аптеки при цій лікарні нема. Наша аптека № 201, про яку говорить читачка, знаходиться неподалік, по вул.Щорса, але не при лікарні.
— Чому ж нема вашої аптеки при лікарні? Від кого це залежить?
— Від керівництва самого медичного закладу. Воно вирішує, що їм з якихось причин вигідніше співпрацювати з комерційними структурами. Але ми готові хоч сьогодні відкрити свою аптеку в цій лікарні.
— А яка ситуація в інших медичних закладах міста?
— Лише при міській лікарні № 2 діє наша аптека. Там керівництво закладу розуміє, що у людей має бути вибір. І тому серед кількох аптечних закладів при цій лікарні є і наш.
— А в лікарнях № 1 і №4?
— Там наших аптек нема.
— А як справи в обласних лікарнях, яких у нас у місті кілька, в тому числі спеціалізовані?
— Тут справи кращі, наші аптеки діють.
— Що Вас ще турбує як фармацевта?
— Найбільше турбує те, що бракує державного регулювання фармацевтичної діяльності. Сьогодні можна відкрити будь-яку аптеку кому хочеш і де хочеш, аби були гроші. Інколи аптеки відкривають в основному для того, щоб при них мати якийсь зовсім інший бізнес.
— Як це інший? Адже така комерційна структура повинна займатися лише аптечною справою?
— Зовсім не обов’язково. До ліцензії на свою діяльність така структура може вписати, окрім суто аптечної справи, ще й, наприклад, будівельний, загалом торговий бізнес.
— Що Ви взагалі можете сказати про вартість ліків, яка зростає прямо на очах?
— Звичайно, ліки повинні мати якусь вартість, але не можна безпідставно підвищувати ціну. На жаль, у нас деякі виробники ліків щомісяця, а то й двічі на місяць, піднімають ціну на свою продукцію. До речі, в основному це вітчизняні виробники. Є препарати, які недавно коштували 30 гривень, а тепер — 100.
Ми обговорили зі Світланою Василівною ще кілька наболілих проблем. Бодай коротко про основні. Не секрет, що зараз лікарі призначають хворому навіть при відносно простих захворюваннях одночасно по 5 — 6, а то й більше ліків. Можна, звичайно, пояснити це розвитком медичної науки, тим, що вона хоче не просто зняти симптоми хвороби, а лікувати всі її причини, а цього одною таблеткою не зробиш. Але чи не занадто? Тому у людей певна настороженість: чи не приписують лікарі цілу купу ліків на догоду фармацевтам, аби дати останнім заробити, та й собі щось мати від цього? Прикро, коли це хоч частково так. Прикро, якщо такі підозри в якомусь конкретному випадку безпідставні. Адже це загалом підриває довіру людей до медицини.
Друга болюча проблема — пільговий продаж ліків. У нашій державі парламент і уряд навстановлювали стільки пільг, що для їх дотримання треба два чи три державні бюджети. І це не лише щодо ліків, а стосовно багатьох сфер. От і виходить, що юридично людина має право на безкоштовні ліки або на отримання їх за півціни, а практично не може їх придбати. Адже аптека купує упаковку ліків у виробника за повну ціну, а зобов’язана продати її комусь за півціни, комусь відпустити безкоштовно. А кошти для компенсації має отримати від держави, з бюджету.
Я поцікавився у Світлани Василівни, скільки приблизно в нашій області людей мають пільги на придбання ліків? І на скільки держава компенсує аптекам такі витрати? Виявляється, пільговиків в області десь до 30% населення (інваліди, чорнобильці, люди з певними захворюваннями). Є приблизні розрахунки, скільки на рік таким людям треба «пільгових» ліків і, відтак, скільки аптекам треба компенсації за них. Так от: компенсується менше половини цієї потреби. Тобто половина людей, які ці ліки мають купувати пільгово, просто не зможуть цього зробити. То що ж відбувається? Просто люди не звертаються за цими ліками або мусять купувати їх за повною ціною.
До речі, тут і порядку ще мало. В обліку таких хворих, у справедливому розподілі їм ліків. Цебто хтось може й кількаразово скористатися пільгами, хтось — жодного разу. Від кого залежить порядок? Від медичних закладів, від місцевої влади. Врешті, саме вона виділяє кошти. І в різних районах області з цим по-різному. Хтось уболіває за людей, хтось — не дуже. Світлана Василівна навела характерний приклад по Семенівському району. Там районна влада не виділила з місцевого бюджету ні копійки на компенсації аптекам за ліки пільговикам. Мотивація дещо дивна: мовляв, район і так входить до Чорнобильської зони, тому існують пільги. Але ж вони лише для чорнобильців, а є ще багато пільговиків, у тому числі інваліди війни.
Словом, не варто державним органам, киваючи на «ринкову економіку», відсторонюватися від такої важливої справи, як аптечна сфера.