Головна › Статті › Невідома Україна
Невідома Україна
Мстислав Перший, Божою милістю Патріарх Київський і всієї України
26-Трав-17 3248 0.0 0
Він приїхав до Чернігова несподівано. І для свого оточення, і для влади, яка не знала, як з ним бути. І для російської Церкви. Та й для наших патріотичних організацій – в 1990 році ми ще були дуже слабі. Це був будній день, і нашим людям було важко навіть прийти на Красну площу, де ми зустрічали високого гостя. Я, наприклад, мусив потім писати пояснювальну записку редактору «Комсомольського гарту», де я тоді працював. А його, в свою чергу, настрополював обком комсомолу.

Зате обкомівці вкупі з РПЦ активно вийшли на площу – вони мусили б писати пояснення, якби не пішли. Що вони тільки не кричали… Сам бачив як матушка настоятеля однієї з чернігівських церков несамовито репетувала: «Він живих людей пилкою різав!». І звідки їм самим отаке придумати, якщо владика майже півстоліття не був в Україні! Значить, інструкції РПЦ отримала, як завжди, від обкому компартії – я сам серед крикунів побачив перевдягненого у благеньку одіж інструктора обкому КПУ (прізвища не хочу називати, бо, може ж, людина змінилася). Коли ж я голосно назвав його посаду – він зник.

Отже, святійший Мстислав – Патріарх Київський і всієї України прибув до Чернігова. Міста, з яким пов’язані не найприємніші його спогади – в Чернігові він сидів під німецьким арештом і, за його словами, бачив з вікна купол Катерининської церкви. Сидів як єпископ Української Автокефальної православної Церкви. Приїхав до Чернігова як її Патріарх.
В Чернігові ми ще не мали жодного храму, хоча громади нашої Церкви вже були створені – їх ініціаторами стали В’ячеслав Логін, Катерина Тарасенко, Надія Лук’яненко, Юрій Соболь та інші. Російська церква, скориставшись з очікуваного приїзду Патріарха Мстислава, захопила Спаський собор, вигнавши працівників заповідника, викинувши саркофаг давньоруського князя, копію фрески святої Текли. Храм би їм і так передали, бо влада була їхня, комуністична. Тодішній перший секретар обкому КПУ Василь Лісовенко мав такий рівень ерудиції, що не знав навіть як називаються собори на Валу і звав їх просто: «Той, що зліва і той, що справа» Він тоді був і головою обласної ради і та вже прийняла рішення про передачу храму РПЦ. Для цього храм було вилучено х переліку пам’яток, які не підлягають передачі. Вилучено храм ХI століття і залишено Катерининську церкву ХVIII століття, бо її домагається українська, а не московська Церква. Владика Антоній Вакарик благословив своїх вірних на силове захоплення Спаського собору, бо вони думали, що собор захопить Патріарх Мстислав. Кожен міряє інших людей по собі…

Тодішній директор заповідника Є. Сидельников назвав фанатів РПЦ дикунами.

Орган обкому КПУ «Деснянська правда» у звичному для себе, тодішньої, стилі вмістила брехливу статтю про Патріарха. Одне в тій писанині було правдою – він таки дійсно був племінником Симона Петлюри. Але те, що для комуністів було лайкою, для українців – похвалою.

Тож обстановка для приїзду Патріарха Мстислава була приготовлена. Обласна влада приймати його побоялася і перекинула цю місію на міську раду. Проте й голова міськради В. Мельничук теж кудись зник, і приймати гостя довелося заступнику голови В.Косих.

Машина зі Святійшим зупинилася біля міськради. Яке там утворилося ревисько посланців обкому КПУ і РПЦ! А маленький, сухенький наш Патріарх вийшов спокійно і зробив жест, значення якого мені духовні люди пояснили пізніше, - то був жест прощення. На коліна для прийняття патріаршого благословення стала Тамара Непомняща, одною з перших зустрічаючих була Лариса Куровська. А кілька учнів духовного училища теж хотіли підійти за благословенням, хоча і належали до РПЦ. Видно, не подіяла на них ні агітація обкому компартії, ні владики Антонія. Пізніше ці хлопці таки перейшли до української церкви, шкода, що не в Чернігові.

Патріарх привіх кілька, як він говорив, скринь із ліками для дітей, потерпілих він аварії на ЧАЕС. Тож у прийомі брав участь і головлікар поліклініки В.Виноградов. Як вони з В.Косих, бідні, мучилися – говорити ж треба було українською. Та так і не змогли. Віталій Косих почав: «Уважаемый патріархат!». Я від сорому за такий «патріархат – матріархат» перейшов у дургий ряд учасників прийому. А Патріарх усміхнувся і сказав зніяковілому В.Косих: «Ничего, ничего, говорите. У меня прекрасное русское произношение». І така була в тому гірка іронія…

До речі, на вулиці, біля машини, з благословення Святійшого стали роздавати Біблії. І ті, хто найголосніше його проклинав, стали хапати їх першими, бо безплатно.
В.Виноградов став розказувати, як його сім’я жила після війни у Чорткові Тернопільської області. Патріарх розуміюче покивав головою – в той час росіяни там були окупантами. Зі штучною патетикою кинулася до владики Раїса Решетнюк, але наш мудрий Патріарх одною фразою поставив її на місце. За свої 90 років він бачив людей зразу. А сам, коли сказав, що його пора вже почесним громадянином Чернігова оголосити, адже він тут сидів у тюрмі, влада розгубилася. Вони не могли зрозуміти його іронії. Хоча, я вірю, прийде той час, коли в Чернігові буде вулиця імені Патріарха Мстислава.

…Обідати його повезли в ресторан «Дружба». Він ледве зійшов (мав поранену ногу) по східцях на перший поверх. Коли почув, що треба ще на один підійматися, - запротестував. Тоді запропонували занести його на руках в інвалідній колясці. Він обурився: «Що я вам – китайський мандарин, щоб мене носити?!» І не пішов. Тоді зніяковіле його оточення пішло на другий поверх, а самотньому Патріарху щось їсти звідти знесли.

…Патріарх Мстислав Скрипник належав до старовинного козацького роду. Народився 10 квітня 1898 року у Полтаві. Його мати – сестра Симона Петлюри. Сам Степан (мирське ім’я Патріарха) був ад’ютантом у дядька – Головного Отамана. В роду багато людей церковних – дві тітки черниці, родич по батькові був архієпископом омським. Після поразки УНР Степан Скрипник працює в кооперації на Волині та Галичині, які тоді належали до Польщі. 1930 року стає депутатом польського сейму, де боронить права українців та Церкви.
1940 року дружину Іванну вбивають у Львові і він вирішує решту життя присвятити Церкві. У травні 1942 року канонічні єпископи Никанор та Ігор висвячують архімандрита Мстислава на єпископа переяславського. Хіротонія відбулася таємно в Андріївській церкві Києва, бо німецька фашистська окупаційна влада, як і російська окупаційна комуністична влада, боялися української Церкви. Новий єпископ працює дуже активно, за що отримує від німців ув’язнення у Чернігові та Прилуках. Перед червоним наступом вся ієрархія УАПЦ виїжджає на захід. Владика Мстислав багато працює у Франції та Англії, а потім переїздить до Америки. В пам’ять про замучених голодомором українців будує у місті Савт Бавнд Брук величний собор святого Андрія Первозванного.

1989 року в совєтській Україні починається рух за відновлення української Церкви. 5-6 червня в Києві проходить Всеукраїнський Православний Собор, на якому першим Патріархом Київським і всієї України обирається митрополит Мстислав Скрипник. Москва не дала йому візи на приїзд, бо все ще боялася 90- річного старця. Тільки по приватній візі він прибуває 20 жовтня на батьківщину. Згодом у соборі святої Софії відбулася урочиста інтронізація (возведення на престол) Святійшого Мстислава Першого – Патріарха Київського і всієї України. Під голос дзвонів святої Софії, які так довго мовчали, пролунали слова: «Україна має свого духовного батька, свого Патріарха». Йому вручено посох Петра Могили і покладено кукіль блакитного кольору. А над площею лунала пісня «В нас велика радість нині – Патріарх на Україні!».

… 11 червня 1993 року на 95 році життя Святійший Мстислав відійшов до Господа. Похований у США, бо Україна ще не готова була прийняти свого першого Патріарха. Його наступниками стали патріархи Володимир Романюк та Філарет Денисенко.

Василь ЧЕПУРНИЙ, газета «Сіверщина» № 14 (233) від 4 квітня 1998 року, стор. 4


Теги:Василь Чепурний, Чернігівська єпархія, УАПЦ, Патріарх Мстислав, Спаський собор

Читайте також

Коментарі (0)
avatar