До нашого краю пробилася розвідка махновців, яким 16 – 18 січня вдалося уникнути оточення у районі Гадяч – Ромодан. Але далі на північ махновці не пішли. Друга спроба відбулася у середині березня 1921 року. Нестор Махно рушив на Чернігівщину разом із групою Петренка у складі двох полків загальною кількістю 1500 шабель. Завдання було — прорватися до станції Бахмач, де розміщувалися артилерійські та продовольчі склади, і захопити її. Але на півночі Полтавщини повстанців затиснули з усіх боків частини 7-ї Володимирської стрілецької дивізії РККА. У одному з боїв було поранено самого Нестора Махна. Його штаб вирішив розбити групу Петренка на підрозділи по 100 – 200 бійців і розіслати їх у різні повіти.

23 квітня 1921 року загін повстанців під командуванням Федосія Шуся захопив Дубов’язівський цукровий завод і звідти рушив на південь.

Не дійшовши до Ромен, повстанці рушили на захід до станції Талалаївка. Розвідка червоних працювала погано — вони доповідали, що командує повстанцями отаман Савонов, який на той час узагалі був на Харківщині, що з ними разом діє і отаманша Маруся. Під час перетину залізничної лінії Конотоп – Бахмач – Ромни повстанці пошкодили лінії зв’язку. З Бахмача в цей район рушив бронепотяг, до Ічні виступив загін у 50 шабель і 60 багнетів з кулеметами. 25 квітня 1921 року повстанці захопили с. Талалаївку. На другий день окремий кавалерійський полк під командуванням Іоненка, що входив до складу 12-ї дивізії, вскочив до цього села, не провівши розвідки, і був вибитий повстанцями. Червоні відступили до станції Талалаївка, а звідти увечері почали обстрілювати однойменне село з гармат бронепотяга №25. Повстанці відступили до с. Березівки, слідом за ними до с. Сокиренці рушив 58-й стрілецький полк під командуванням Байдалінова.

Червоні роблять усе, щоби прикрити м. Прилуки: з 58-го полку передали загін кількістю 150 бійців з одним кулеметом і 106-й полк надав загін такої ж кількості. Тільки в кінці дня 26 квітня 1921 року військова розвідка встановила чисельність загону отамана Щуся у 600 бійців.

О 4-й годині ранку 27 квітня 1921 року в містечко Іваницю прибув загін окремого кавалерійського полку під командуванням Чайки і залишився там на відпочинок, виставивши сторожову охорону. О 8-й годині ранку було чути з боку дороги на Крапивну поодинокі постріли, незабаром здійнялася кулеметна стрілянина, а за 15 – 25 хвилин махновці зайняли Іваницю. Наліт був настільки стрімким, що сторожове оточення не встигло вчасно вжити якихось заходів. Ведучи наступ по всій лінії, махновці кричали «Ура!» та «Кидай зброю!», стріляючи з кулеметів і гвинтівок десь під кутом у 45 градусів. У Іваниці до махновців приєдналися восьмеро червоноармійців окремого кавалерійського полку.

Десь півтора десятка тачанок переслідували червоних до с. Городня. Втрати кавалерійського полку в цьому бою — понад 20 осіб убитими. За приблизним підрахунком чисельність махновців визначена в 350 шабель, близько 70 – 80 тачанок, на яких встановлено близько 30 кулеметів, майже біля кожної тачанки прив’язані запасні коні. Крім того, на тачанках завантажені цукор, сіль, мануфактура, нові кулемети у розібраному вигляді, забиті в ящиках, спирт у барилах та інше. Через 30 – 40 хвилин після вступу до Іваниці махновці почали нищити канцелярію виконкому.

Повстанці розшукували у містечку членів виконкому, комнезаможників, комсомолу, працівників продорганів, міліції та інших представників комуністичної влади. Усім їм вдалося втекти. Захопили тільки агента карного розшуку Удода, привели до батька Щуся (червоні чомусь називали «Хома», так працювала їхня розвідка — авт.) і він сказав: «Як хто скаже, що він нікому не робив лиха, — відпущу». На що селяни відповіли, що Удод боровся тільки із кримінальними злочинцями, а до політики не мав жодного стосунку. Це Щуся влаштувало, і він махнув рукою своїм хлопцям: «Відпустіть!» Близько 10-ї години з боку с. Бережівка почулася спочатку рушнична, а потім і кулеметна стрілянина, і махновці швидко виступили з Іваниці, а за 30 – 40 хвилин вступив 58-й стрілецький полк і частина окремого кавалерійського полку. 58-й полк, додавши підвод, нагодувавши людей і коней, виступив з Іваниці. Совєцькі установи в містечку до 30 квітня 1921 року до роботи не приступали, їхні працівники переховувалися в ярах та городах.

Бойовий дух

Бойовий дух махновців був надзвичайно високим. Свою зневагу до смерті і особисте молодецтво вони виявляли у написах на тачанках: спереду — «Не уйдёшь!», ззаду — «Не догонишь!», «Трус, не садись на коня!» Командування РККА неодноразово відзначало у звітах: незважаючи на брак набоїв, повстанці самі нападали на іноді чисельніші за них військові частини. Начальник повітової дільниці Прилуччини Яхонтов скаржився, що у підлеглих йому частинах дуже стомлені червоноармійці і коні. На відміну від них, повстанці мчалися на своїх тачанках, міняючи у кожному селі коней.

Причини своїх невдач червоне командування вбачало у низькій боєздатності та недостатньому військовому вишколі червоноармійців. Якщо повстанцям для того, аби приготуватися до бою (осідлати коней і запрягти обози), достатньо було десяти хвилин, то червоним — значно більше. Під час переслідування махновців червоноармійці швидко втомлювалися і втрачали боєздатність, а при зближенні з ними обмежувалися перестрілкою з далекої відстані, що давало можливість повстанцям відірватися від переслідування і уникати бою за несприятливих обставин. Червоноармійці в’яло і неохоче вели військові дії, але їхнє командування у своїх донесеннях повідомляло про «героїчні подвиги» своїх військ, перебільшуючи число вбитих і поранених махновців, хоча загальновідомо, що повстанці завжди намагалися забрати з поля бою своїх убитих і поранених товаришів (під час вивчення документів про рейд махновців на півдні Чернігівщини не вдалося знайти жодного свідчення про захоплення їх у полон — авт.).

Нестор Махно винайшов гнучкі тактичні схеми. Залишаючи один загін для заманювання ворога, він міг швидко відступити, намагаючись заманити противника, а потім непомітно вдарити по ньому з тилу і флангів. У результаті противник зазнавав поразки від подібних несподіваних і стрімких маневрів і ударів з тилу і флангів.

Інший тактичний прийом партизанської тактики: в оточенні махновці розпорошувалися на дрібні групи, просочувалися крізь кільце оточення і потім знову з’єднувались, щоби вдарити з тилу. За необхідності групи махновців йшли у різні боки, збиваючи ворога з пантелику. Розвідка червоних теж не могла похвалитися особливими успіхами і забезпечити командування точними даними про противника. А от розвідка махновців працювала чітко: накази їхнього штабу ґрунтувалися на точних повідомленнях, що їх добували за допомогою населення та своєї військової і агентурної розвідки.

Ніжинська міліція

Чернігівська військова нарада розробила план протидії наступові махновців, начальник губернської міліції запропонував начальнику ніжинської міліції Точоному очолити зведений загін міліції, продовольчої роти у складі 90 бійців і загону ГПУ. Усі бійці були озброєні рушницями і гранатами, мали кілька кулеметів Шоша. Цей загін вирушив до с. Талалаївка, де зупинився на нічліг. Уранці вони планували захопити міст через р. Удай на околиці Дорогинки. Там, на болотистій місцевості, махновська кіннота була би позбавлена своєї головної переваги — маневрування.

Повстанці зупинилися у с. Дорогинка, в якому порубали місцевих міліціянтів і комнезамівців. Зранку 29 квітня (за іншими даними — 28 — авт.) 1921 року, помітивши ворога, повстанці зосередилися у кінному строю на краю села і влаштували засідку. Більшовицький загін рухався, не виславши навіть розвідки, тому напад махновців був для них несподіваним. Усе робили за класичною схемою атаки армії Махна: кулеметний вогонь, а потім атака: «Хлопці, роби грязь!» Це було їхньою помилкою: занадто рано вискочили із засідки, коли до ворога була велика дистанція. Але Точоний, що їхав на коні, запанікував, розвернувся і на очах усього загону втік з поля бою. За ним повтікали й інші кіннотники (приблизно 40 – 45 осіб).

Тоді керівництво червоними взяв на себе начальник Вертіївської волосної міліції Загуменний. Він наказав зайняти кругову оборону і відкрити вогонь. Більшовики відбили перший наступ повстанців, півтори години вогнем стримували наступ противника, але кіннота останніх ударила із флангів. Потім була різанина. Сам Загуменний, потрапивши в оточення, останню кулю пустив собі у скроню. На полі бою залишилося 100 – 110 трупів.

Зберігся такий документ: «Іваницький волосний військовий комісар повідомив, що висланий секретний розвідник для зв’язку з 58 полком доповів: о 13 годині 28 квітня за 9 верст від Ніжина між с. Дорогинка і Ніжином був бій Ніжинського загону з бандою. Частини Ніжинського загону безладно відступили, залишивши 100 чоловік у полоні. Помічено, що банда має патрони». Залишилися спогади мешканця Борзенського повіту, який відвідав Ніжин улітку 1923 року: «У Ніжині в сквері, де пам’ятник Гоголю, на західній стороні пам’ятника поховані, як кажуть у Ніжині, бандити, тобто міліція ніжинська — 80 чоловік, убиті махновцями під Дорогинкою у 1921 році».

Віктор МОРЕНЕЦЬ

Читайте більше в газеті "Сіверщина", яка передплачується по всій Україні.