Саме на останньому аспекті я б і хотів зосередити сьогодні увагу. Адже момент тісної інтеграції з РФ зачіпають більшість кандидатів, зокрема – Віктор Янукович, Петро Симоненко, Олександр Мороз, Володимир Литвин і з останнього часу навіть Арсеній Яценюк. Знову виринають призабуті ідеї „подвійного громадянства”, „спільних збройних сил” (Симоненко), інтеграція в Єдиний економічний простір (Яценюк) та інше. Природно, перемога одного з цих кандидатів стане подарунком кремлівській владі, завдяки якому їй вдасться тісно обплісти своїми щупальцями Україну, нав’язати їй свою волю в плані зовнішньоекономічного і зовнішньополітичного співробітництва, а то й, ще гірше, в плані внутрішнього життя.

Звичайно, хтось скаже, що в цьому нічого особливо поганого нема, що це може стати кроком на шляху виходу з економічного колапсу і т.д. Але прихована мета для РФ в цій ситуації – назавжди утримати Україну в сфері свого постійного впливу, інтеграція нашого суспільства в таке соціокультурне (а крім того - і геополітичне) явище як „рускій мір”. В результаті цього Україна стає чи не основним сателітом Росії і ризикує взагалі втратити незалежність, перетворившись на суб’єкт єдиного державного утворення на зразок нинішнього Союзу Росії та Білорусі.

Хтось заперечить: а що, раніше разом жили, чому б і тепер не пожити? Звичайно, прихильників таких позицій важко переконати, для чого нам потрібна незалежна держава і чому ми маємо жити окремо. Важко переконати з точки зору ціннісних орієнтирів (прихильникам „триєдиного государства” ментально ближча саме російська, а не українська, європейська система цінностей). Що ж, тоді лишень, вочевидь, доведеться говорити з точки зору таких аспектів, як „безпека життєдіяльності”.

Як уродженець Краснодарського краю РФ, я по можливості намагаюся бувати в Росії. Те, що бачу на власні очі, ненабагато відрізняється від українських реалій. Тріумф путінізму в галузях економіки, культурного життя є скоріш фікцією, яку зводять в ранг істини задля промивки мізків глядачам каналів РТР чи ОРТ чи читачам підконтрольної Кремлеві преси. Ріст цін та інфляція мають не нижчі темпи, і це мова про один з найбільш благополучних регіонів Росії - Краснодарський край. Реальний рівень життя сільського населення є нижчим, ніж про це волають пропутінські ЗМІ.

Але є крім усього в Росії явище, з яким Україна, дякувати Богу, не стикалася ніколи, навіть при „проклятой помаранчевой власти”, в політиці якої багато наші громадяни бачать причини останніх невдач країни.

Мова про тероризм. Останні події, пов’язані з вибухом у потязі Москва-Санкт-Петербург, підривом залізничної колії в Дагестані, змушують знову замислитися над тим, що це явище в РФ ані „демократу” Єльцину, ані центристу Путіну, ані маріонетці останнього Медвєдєву ліквідувати не під силу. І не тільки тому, що в Росії об’єктивно є тисячі громадян-вихідців з Кавказу, які не підуть з цією владою на жодні компроміси з ідейних міркувань. Мова й про те, що Кремлеві вигідно тримати населення в страху перед „чеченськими бойовиками”, роблячи собі на цьому рейтинг. А коли нема реальних терористів, то за справу візьмуться... представник спецслужб. І ліквідацію впливових, але не вигідних режиму осіб можна завжди списати на різних „ісламістів”, „ваххабітів” та „моджахедів”.

Тільки за останні 10 років – цей період варто називати „путінщіною” – в Росії відбулося близько сотні гучних терактів, це не рахуючи випадків так званої „міжплемінної” війни, яка точиться на Кавказі аж від початку Першої Чеченської, хоча масштаби першої і терен дій не є такими значними, та й розголос від них менший, ніж після подій на Дубровці чи в Беслані. Останні два теракти взагалі є чи не найжахливішими в новітній історії Російської Федерації, вони є проявами не тільки і не стільки зухвалості кавказьких бойовиків, скільки злочинним непрофесіоналізмом російських спецслужб. Так, під час штурму театру на Дубровці в жовтні 2002 року більше сотні людей померло не від куль терористів, а від газу, який застосував російський спецназ. Про Волгодонськ і Москву, про вибухи восени 1999 року, взагалі краще промовчати – в Україні з її всіма „негараздами, перевиборами, коаліціями та кризами” все таки ніколи не траплялося такого випадку бузувірства. А ще ж був Беслан, Махачкала, Буйнакськ, а ще раніше – Будьонівськ, Кізляр...

Тож всім послідовним русофілам перед тим, як агітувати за союз з Москвою, варто на мить задуматися: навіть якщо ви не бажаєте добра вашим співгромадянам, то принаймні подумайте про себе, чи потрібно вам робити Україну частиною єдиного геополітичного простору з країною, в якій вже понад 15 років точиться війна, в якій навіть у найвіддаленіших і найспокійніших кутках лунають вибухи, спалахують міжетнічні конфлікти, гинуть люди? Чи можете ви, доморощені українофоби, хоч на мить собі уявити, прогулюючись вулицями Донецька, Харкова чи Києва, що тебе десь за рогом очікує терорист-смертник? А жителі Москви, Петербургу, Ставрополя та інших нібито зовні благополучних міст РФ регулярно перебувають в такому страху, багато хто з них знає, що це таке, коли підривають поїзди, житлові будинки, захоплюють школи, театри чи лікарні. Невже ця „помаранчева влада”, яку ви з такою запопадливістю хаяли, гірша за „стабільну сильну централізовану владу”, яка одним із засобів для свого утвердження обирає терор, етнічні чистки, залякування населення? Для порівняння: в більшості європейських країн-членів НАТО, блоку, який ви, патріоти „руского отєчєства”, так не любите, навіть після війн в Афганістані та Іраку не сталося жодного терористичного акту! Невже ваші, панове українофоби, хибні стереотипи та сумнівні ідеали варті людського життя, до речі – і вашого життя також?

Хтось може не любити нашу владу, хтось може не шанувати нашу країну, будучи при цьому її громадянином, хтось може хаяти нашу незалежність... Але все одно, якщо він має хоч краплю людського у своїй душі, він має подякувати цій країні, цій владі за те, що вона не допустила в Україні того явища, яке наводить нині жах на найбільшу в світі державу – Російську Федерацію. Це явище – тероризм.

Сергій БАГРЯНИЙ
http://www.ukrpohliad.org/news.php/news/1335