Моделюючи імовірний розвиток подій, на мою думку, варто взяти до розгляду три варіанти:
1) Росія зважується на повноцінний збройний конфлікт, кінцевою метою якого, за задумкою Кремля, є відторгнення Південних та Східних регіонів від України.
В цьому випадку керівництву РФ треба буде або перекинути декілька дивізій з Далекого Сходу, для того, щоб за рахунок їх забезпечити не лише успішне просування на територію України, але й про всяк випадок «страхувати» вибухонебезпечний Північнокавказький регіон, де, користуючись тим, що Кремль відволікся на театр військових дій в нашій країні, найімовірніше знову розпочнеться масове повстання антиросійськи налаштованих мешканців Чечні та Інгушетії. Паралельно Грузія знов може розпочати дії з повернення Південної Осетії та Абхазії.
В цій ситуації, навіть якщо РФ матиме успіх в наступі на Україну, вона все одно зазнає геополітичної поразки: від неї відвернеться вся світова спільнота, а отже Росія ризикує опинитися в економічній блокаді, що на період війни загрожує страшним внутрішнім вибухом, іншими словами – повторенням 1917 року - революцією і громадянською війною з подальшим розпадом Російської Федерації.
2) Варіант №2, на мою думку, куди більш ймовірний: Росія діє виключно за південно-осетинським сценарієм і здійснює агресію лише на території Криму, використовуючи кораблі ЧФ та загони морської піхоти, які дислокуються на півострові. Приводом для вторгнення може стати необхідність (з російської точки зору) „захисту російськомовних громадян” півострова, але для цього попередньо треба буде спровокувати українську сторону на певний необдуманий крок. В результаті Росія може отримати контроль над півостровом і зможе надалі на свій розсуд визначати його долю. В цьому випадку внутрішньоросійська реакція може бути не такою серйозною, як в першому випадку, бо операція в Криму не нанесе такого сильного удару по економіці РФ.
Але і за такого сценарію розвитку подій варто очікувати жорсткої реакції міжнародної спільноти. Крім того, Росія „вв’яжеться” ще й у тривалу партизанську війну проти проукраїнськи орієнтованих мешканців Криму, в першу чергу – кримських татар. Така війна нанесе шкоду в першу чергу економіці Криму, а отже – незабаром різко зменшить кількість прихильників ідеї союзу з Росією. Адже люди, які до цього жили курортним сезоном, взагалі залишаться без копійки (субсидій з боку російської сторони, очевидно, буде недостатньо, аби покрити витрати за сезон, який взагалі так і не розпочнеться у випадку війни). Крім того і Україна буде вести підривну діяльність в Криму проти російських окупантів, засилаючи на півострів диверсійні групи. Тривалий конфлікт нанесе невиправну шкоду Росії на міжнародній арені, а ще й паралельно спровокує бойові дії на Кавказі з боку антиросійських сил. В результаті кампанія в Криму обернеться для РФ крахом, хай і не з такими жахливими наслідками, як у першому, розглянутому нами, варіанті.
3) Третій варіант, непрямий, політичний. Він передбачає втручання Росії у наші внутрішні справи під приводом „захисту волевиявлення громадян Криму” під час президентських виборів 2010 року. В цьому випадку російську сторону на допомогу може закликати певний кандидат у президенти, наприклад, Віктор Янукович.
Останній варіант був би найбільш зручним для РФ, адже він дозволяв би діяти з точки зору „легітимності”, бо в цьому випадку можна було б посилатися на українську сторону.
Звичайно, тут би одразу постало питання: а який сенс певним кандидатам закликати Росію на допомогу, розуміючи, що остання просто відторгне Крим, а отже – позбавить проросійських кандидатів надійної електоральної бази? Та відповідь проста: Росія в цьому випадку не стане юридично підпорядковувати собі Крим, але фактично буде діяти там як заманеться. Юрисдикція Києва все ще буде розповсюджуватися на півострів, хоча його будуть контролювати ставленики Москви. Такий варіант є особливо реальним в разі обрання в Україні президентом проросійського політика.
В цьому випадку Росія може також розраховувати і на те, щоб під приводом „стабілізації” ситуації в Криму ввести туди „миротворчий контингент” (з представників країн СНД, ясна річ) і після того повністю взяти ситуацію під свій контроль, а в перспективі – може розраховувати й на повну анексію півострова.
Але як би не було, але наразі одне можна сказати напевне: сумніватися в тому, що в наступні роки РФ намагатиметься дестабілізувати ситуацію в Україні – це точно. І буде вона робити це як руками наших політиків, так і вдаватися до провокацій, які здійснюватиме вже руками своїх резидентів у нашій країні, особливо – в Севастополі, де до біса московської агентури. А наступним кроком може стати і військове втручання.
Втім, якщо РФ вдасться до застосування збройної сили, їй навряд чи вийде підкорити Україну. Україна – не Грузія, наша армія вдесятеро чисельніша, ми маємо вдесятеро більше техніки і більше фахових військових кадрів. Якщо Грузія збила за допомогою українських ЗРК декілька російських літаків, то Україна зіб’є їх набагато, просто не порівняно більше, бо має на озброєнні достатньо боєздатних одиниць протиповітряної оборони. Я вже не кажу про те, наскільки серйозний буде опір окупантам серед населення навіть тих регіонів, які чомусь у нас вважаються «проросійськими», наприклад, Харківщина чи Донбас.
Одним словом, на легку перемогу кремлівські очільники можуть не розраховувати, вони взагалі ризикують згодом не лише втратити міжнародну підтримку, але й державу Росію як таку, в тих межах, в яких вона існує нині.
Сергій Багряний
http://www.ukrpohliad.org/news.php/news/634
| Коментарі (0) |