Діомид уже давно виступав проти деяких порядків у московській церкві — щоправда, як для нормального православного, то і його протести дивні. Так, він категорично виступає проти контактів православних з інославними, виступає ярим монархістом, проти мобільних телефонів та ідентифікаційних номерів. Доволі дивно, як для українця з Винничини Дзюбана (мирське прізвище єпископа Діомида), але московська імперія і не таким голови задурманювала… Власне, доводиться ще раз пожалкувати за українською душею, розтоптаною ложними ідеалами імперії.

Проте й собор архієреїв московської церкви не мав ніякого канонічного права «розжалувати» єпископа Діомида. Той не тільки відмовився коритися неправим рішенням, але й … піддав анафемі патріарха Алєксія Другого, митрополитів смоленського Кирила та білоруського Філарета. Ба, більше, опальний Діомид постановив вважати їх кафедри вдовствуючими, а свою "пребывая в лоне РПЦ, перевести на время разрешения догматических и канонических вопросов Анадырскую и Чукотскую епархию на самоуправление, то есть с ведением дел вне подчинения еретическому священноначалию". Фактично — розкол.

Тепер же, оскільки і кафедру московського патріарха оголошено вакантною, то чукотський єпископ цілком може вважатися Анадирським і всієї московської Русі. «Разнославная Церковь» — таку назву уже отримала РПЦ від в»їдливих журналістів.

У листі митрополиту київському цієї церкви Володимиру (Сабодану) московський священик Глєб Якунін пише про владику Єрмогена, який ще в післявоєнні роки визнав не канонічність їх свячень. На що тодішній керуючий справами московської патріархії, а нинішній патріарх Алєксій Рєдігер із жахом заявив: » По смыслу высказываний следует, что все архиереи синодального периода, а также и после восстановления патриаршества – неканоничны".
Отакої! А нам тут втюхують про нашу неканонічність, в той час, коли в самих далеко діло від канону! Чому московські діячі звертають погляди на Україну? Про це отець Глєб Якунін пише так:» Наша надежда на то, что общее церковное возрождение может начаться с Украины, не есть утопия или праздная мечта. Православие в Украине – мощная и растущая сила. Уже сегодня число храмов, в которых совершается православная литургия, на территории Украины почти такое же, как и на территории России, а число активных верующих значительно выше! И при этом в России, несмотря на рост количества храмовых зданий, общее число молящихся в них неуклонно падает, тогда как в Украине оно столь же неуклонно растет! Так что украинская Церковь не есть какая-то малая и незначительная часть всей Церкви Российской, но, скорее, ее большая, и, осмелимся сказать, не худшая часть. Церковное оздоровление, начавшись в Украине, вполне может отсюда распространиться и на российскую, на сегодняшний день – самую больную часть Московского Патриархата».
Анафема серйозно не сприйметься? Е-е, не скажіть! «Умом Россию не понять», — казав їх класик. Зрештою, як на наш український погляд, творити розкол через «сугубую алилуйя» (так звані старообрядці) — теж несерйозно. А цей розкол і нині в Росії живе. Зрештою, по всій Росії уже створюються різного роду комітети на захист чукотського єпископа Діомида.
Василь ЧЕПУРНИЙ