Будини та венеди. Почепська археологічна культура. Колочинці. Трубчевський скарб.

Приблизно на рубежі нашої ери з півдня на Стародубщину накочується нова міграційна хвиля. У краї з’являються представники прийшлих праслов'янських пізньозарубинецьких племен (відомих за письмовими джерелами як венеди). Венеди не витиснули будинів на схід, як це трапилося за дві тисячі літ до того з угро-фінами, а об’єдналися з ними в єдине суспільство, яке отримало у науковому світі назву Почепської археологічної культури.

Своє ім’я ця культура отримала від назви стародубського міста Почепа, поблизу якого у 1948-му році було відкрите та досліджене багатошарове поселення, верхній горизонт якого належав як раз цій спільній венедо-будинській культурі. Почепське селище стало еталонним взірцем для всіх археологів, що вивчають ранній залізний вік та життя східноєвропейських племен в епоху становлення римської імперії.

Дослідження Почепського селища продовжувалися аж до 1959-го року. На розкопі були знайдені сліди праслов'янського поселення перших століть нашої ери з житлами декількох типів (напівземлянки) і господарськими, а можливо і культовими спорудами. Серед знахідок - серпи, ножі, наконечники стріл, намиста, браслети, різні побутові інструменти. Особливий інтерес представляють бронзові і залізні застібки-фібули і вставка в перстень у формі лева, імпортована з Єгипту.

Хоча в перші два століття свого існування Почепська археологічна культура залишалася культурою симбіозною, балтсько-праслов'янською, але рух на Стародубщину нових праслов’янських племен і те праслов’янське оточення, яке створювалося навколо краю, призводило до того, що слов’янський компонент ставав щоразу міцнішим. Нові археологічні культури, які поширюються у цей час на Стародубщину, мають назву київської та колочинської. І хоча у колочинській культурі ще відчуваються сліди колишнього балтського субстрату, але за твердженням видатного трубчевського археолога Василя Падіна, яке все своє життя віддав справі вивчення археологічних старожитностей Стародубщини та Брянщини, внесок праслов’ян у створення колочинської культури на теренах краю є, все-таки, вагомішим.

Епоха поширення на Стародубщині праслов’янських культур закінчується у 7-му столітті нашої ери. Саме в цей час, з півдня, з Лівобережжя Дніпра, приходять в наш край сіверяни, східнослов’янське плем’я, яке разом із полянами відіграло важливу роль у створенні Давньокиївської Держави, першої держави українського народу.

Просування сіверян на Стародубщину не було мирним. Археологічні дослідження показують, що саме в цей час колочинська племінна знать була повалена і втекла, залишивши в землі численні скарби. Під тиском сіверян колочинці покидають обжиті місця не лише на Стародубщині, бо подібні скарби, що свідчать про панічну втечу їх господарів, знайдені також під Києвом (Мартинівський), під Рильськом (Гапонівський), та поміж Курськом та Сумами (Суджанський). Але знайдений на Стародубщині Трубчевський скарб - найпівнічніший серед знахідок такого типу і один з найбагатших за своїм змістом. Скарб цей було знайдено на північно-західній околиці Трубчевська, поблизу річки Іграївки, при будівельних роботах. Знаходився скарб у ліпному глиняному горщику, і отримав у наукових колах назву «антських старожитностей». До складу скарбу входять 153 ювелірні вироби з бронзи і срібла: 18 пальчастих фібул-застібок для жіночого одягу, геральдичні поясні набори (пряжки, накладки), шийні гривни, браслети, скроневі кільця, підвіски, наголовники. Особливо цікаві виготовлені з срібла зооморфні накладки, що змальовують стилізованих птахів (у тому числі орла), левів та собаку. Тепер цей «антський скарб» знаходиться у Трубчевському музеї.