Змерзлі руки з помаранчем

Засніженою вулицею попереду мене чимчикує дівча років дев’яти-десяти. Рукавички тріпаються на довгих шнурках, а голими руками дитина затято лушпинить помаранч. Шкуринки летять у незайманий сніг обіч тротуару і лягають на біле тло такою оздобою, що вся вулиця і все моє життя відтепер виразно набирають іншого змісту.

Апельсином запахло сіре небо, засмальцьована куфайка чоловіка на тім боці асфальтівки, думки літньої заклопотаної жінки з наваксованими не знати для чого губами. Яка несподівана і потужна течія гармонії помаранчевої барви на свіжому снігу! Які невправні пальчики в дівчинки – геть задубіли…

Наздогнати б її хоч тепер, через чотири зими, зупинити, не питати імені, лиш похукати їй на руки.

Володимир КАШКА