Згадуючи Наполеона і не тільки …

У весняно-грозовому повітрі, крім вірусів, повисли тривожні запитання.

Чи буде війна з Росією?
Вона триває сім років поспіль.
Просто дехто цього не бачить, чи то пак не хоче бачити.

Чи хоче Росія справжньої війни з Україною?
Так. І далеко не тільки Путін.

Чи готова Росія до такої війни?
Цілком.

Чи потрібна їй така війна?
Так. Ненависть і насмішки Заходу не гоже прощати.

Міру готовності англо-саксів допомагати Україні слід перевірити.
З коштовним баластом днр/лнр треба щось вирішувати. Підупалий рейтинг треба піднімати.
Порожні водосховища в Криму треба заповнювати.
Протестні настрої всередині країни треба відволікати.

Зупинити наступ на п’яту російську колону в Україні потрібно, доки не пізно.
Для політичних торгів із Європою залишився останній аргумент. Безвладдям в Україні варто скористатися.
А також – притлумленою реакцією на можливі значні жертви в часі розгубленості від ковід-пандемії …

А тепер запитання головне:
чи готова Україна захистити себе від такого страшного ворога?
Влада - ні.
Армія – наполовину.

Але це ніскільки не вирок ситуації, якщо згадати великого знавця воєн Наполеона:
«Військових сил недостатньо для порятунку країни, але, коли її захищає народ, вона - непереможна».
Тільки це екзистенційне питання вирішить, чи підуть вони війною на Україну і яким буде її результат.

Мирослав ДОЧИНЕЦЬ