Згадуючи Канта...

Легені – це дуже важливо, вважав філософ Іммануїл Кант. Як ти дихаєш, так і мислиш, так і живеш. І ноги – це важливо. Не менше, ніж легені. Тому щодня в один і той же час вирушав на тривалу прогулянку. Мешканці Кенігсберга звіряли за ним годинники.

А шлунок – це надважливо. Не менше, ніж мозок. Тому щодня на прогулянці пив чай у одній і тій же таверні. А відтак повертався додому і обідав… три години поспіль. На столі чого тільки не було – і страв, і напоїв. І грали музиканти. Бо вуха – це теж важливо. І очі. Після того як Кант осліп на ліве око, праворуч за столом завжди сиділа якась красуня. Бо краса – «витончує душу, зігріває серце і пом’якшує вдачу». На тих застіллях завжди було присутнє миле йому товариство. Їв філософ тільки один раз на день, зате без поспіху, зі смаком і задоволенням. За розмовами на приємні теми. Бо «життя – це відчувати».

Взагалі, вся його філософія розглядає буття як буття, досліджує надчуттєві принципи, причини та засади буття і приводить до існування Вищого Розуму, від якого беруть початок усі явища життя. Кант піднявся над холодною, мертвотною фізикою раціоналізму до животрепетної, загадкової, духовної метафізики, до гармонії відчуттів, до двох найбільших див цього світу – «морального закону в тобі і зоряного неба над тобою».

Стрій його мислення і що важливо – стрій життя зводилися до подолання хаосу матеріального світу і впорядкування високих думок та почуттів. Останніми його словами перед смертю були: «Es ist gut!». «Це добре!»
Ось чому мені близький Кант.

Мирослав ДОЧИНЕЦЬ. "Різнотрав'я".