Землянка з серцем амберітки
Журналістська професія доволі прозаїчна. Єдине, чого в ній не бракує, — це враження. Кожен день проміниться новими зустрічами, знайомствами, проблемними публікаціями, і складно буває не загубити себе в цій одвічній професійній круговерті. Людмилі Пархоменко це вдалося — щойно побачила світ її перша поетична збірка «У цього неба дивні кольори». Зізнаюся: попри те, що знайома з Людмилою багато років, свого часу здивувалася, почувши в одній із програм обласного радіо розповідь про поетесу Людмилу Пархоменко. Хоча я знала, що вірші вона пише. І мені не раз доводилося їх слухати.
Але… Мало хто що пише на дозвіллі. Тим більше, що, окрім професійних клопотів, у Людмили повно клопотів домашніх і родинних: мама, чоловік, двійко синів, кури, коти, собаки, горщики з екзотичними квітами — все це потребує її щоденної невтомної уваги.
І раптом — поетична збірка. Неначе достигле виноградне гроно, яке неодмінно треба зірвати і скуштувати, щоб насолодитися сповна і мерехтливими образами, і романтичним світом вразливої жіночої душі, і калейдоскопом вражень від дощу і вітру, снігу і осіннього листя, світом казок і поезії Федеріко Гарсіа Лорки.
На моїм старенькім димарі
Дим принишк, мов кошеня лукаве.
Місяць заблукав у жовтих травах —
Стала осінь, видно, на порі.
Це картинка з повсякдення, в якому також дуже важливо вміти побачити цікаве й небанальне. А ще Людмилу з юності полонив загадковий світ фантастики. Серед її улюблених авторів — Роджер Желязни. Вона знайшла співзвучність з його творами і зробила несподіваний висновок:
Бо знаю — серцем амберітка —
Не жінка, не зоря, не квітка.
Хоча загалом вірші Людмили Пархоменко зовсім не фантастичні, але наповнені почуттями й несподіваними римами. Але вірші для неї — не просто вірші. Поетеса зауважує й таке:
У кожного вірша є маленький дзвіночок,
Який малює кольорову мелодію
Голосних і приголосних,
Абзаців, ком, крапок,
Тире, а головне — трикрапок…
Так, у збірці, крім римованих, є й білі вірші. І вони тільки доповнюють позитивні враження читача. А втім, Людмила передбачає:
За білим віршем буде синій,
За синім, може, золотий.
У кольоровім швидкоплинні
Пошиється мій власний стрій.
І вона примірятиме той стрій до різних пір року, а особливо — до грудня, місяця, в якому народилася:
Грудень…
Колеться, ніжиться,
Віється, сніжиться,
Тихо мете.
Бавиться, горнеться,
Супиться, повниться
Сміхом проте.
А за груднем — новий рік, очікування чогось нового і гарного, мрії і сподівання. Але водночас розуміння:
Стікає час, мов дикий мед.
Гіркий, солодкий і солоний.
Я дуже рада цій першій збірці колеги. Тим більше, що збірка вийшла доволі змістовна: Людмила Пархоменко об’єднала під однією палітуркою понад вісім десятків віршів, написаних у різний час і за різних обставин. Я переконана, що ця перша збірка — лише новий виток творчого шляху талановитої людини. Я говорила їй про це. І Людмила цієї осені вже прочитала мені два нових вірші. Тож у добру путь, колего!
Інеса ФТОМОВА
| Читайте також |
| Коментарі (0) |