Здрастуйте, лелеки!

Усе тече за давно усталеними матінкою-природою законами. Як не лютувала зима, як не лякала нас сніговими заметами, від яких за останні роки усі відвикли, як не тріщали морози, але весна прийшла. Особистий досвід – річ не вельми надійна, не надто переконлива, але без нього не обійтися. Отож 26 березня автор цих рядків уперше цьогоріч побачив лелеку. Він самотиною стояв у гнізді на стовпі біля мікрорайону куликівських п'ятиповерхівок.
Птахова самотність не насторожила: просвітили колись знавці – розкрили секрети лелечої вдачі. Спершу до гнізда прилітає самець, щоб облаштувати його. А самка у цей час "пасеться" на болоті, виловлюючи жабок, щоб підкріпитися після виснажливого перельоту з теплих країв та підготуватися до відкладання яєць. А ось те, що решта гнізд, які збереглися від минулих літ на телеграфних стовпах та верхівках дерев до самої Прилуччини і Варвинщини були порожніми, неприємно вразило. Що лелек меншає з кожним роком, відомо. Але невже настільки?

Щоправда, через два дні, проїжджаючи тим же шляхом у зворотному напрямку, уже побачив кілька заселених гнізд – у Вертіївці, Вересочі, Жуківці. Тій же Куликівці. А за додатковою інформацією звернувся телефоном до старого знайомого "Білої хати" та й інших ЗМІ, зокрема обласного радіо "Сівер-центр", Василя Гладкого із села Ковтунівки Прилуцького району. Того самого Василя Матвійовича, до обійстя якого щороку повертаються лелеки, а в домашньому господарстві на правах верховоди серед пташиного різноманіття постійно мешкає Журка – лелека, що колись пошкодив крило, тож у небо шлях йому заказаний.

Перед тим переглянув торішнє інтерв'ю Василя Матвійовича "Білій хаті", у якому він повідомив, що перший лелека-розвідник з'явився у нього 2009 року саме 26 березня. Бувають же такі збіги: торік перший був у Ковтунівці цього дня, а нині я побачив 26 березня уперше диво-птаха у Куликівці. Але це так, між іншим.
Що ж до новин, то отримав найсвіжішу: саме в день дзвінка – 29 березня до лелеки, що вже встиг облаштувати гніздо (займався цим він тиждень), прилетіла подруга.

- Чим же вона підкріплювалася, поки гніздо готувалося? Та й лелека-будівельник, мабуть, на голодному пайку сидів, адже жаб іще немає…
- Ну, лелеки й рибку люблять. А зараз вона ослаблена, тож стає легкою здобиччю не тільки браконьєрів, а поживою для крилатих рибалок. До речі, ці птахи і тією, що загинула через задуху, не гребують,- розповів Василь Матвійович. – Та я підкидав у гніздо своєму лелеці і магазинну, адже він прилетів днів із десять тому – ще морози стояли…
Поспівчувавши подумки лелекам і подякувавши їхньому не те що хрещеному, а майже рідному батькові-піклувальникові за розповідь, поцікавився долею Журки.

- А що йому – ходить двором між курми. А це кудись вулицею подався. Саме дружина пішла шукати-заганяти…
Порадівши з приводу такої зворушливої сільської ідилії, не міг притлумити суму: меншає лелек у нашому краї, меншає. Тож винесені в заголовок слова не стільки вітання, скільки благання: "Здрастуйте, лелеки! Ради Бога – здрастуйте! Бо хто ж нам, людям, дітей приносити буде…"

Олександр ОЛІЙНИК.