Зброє, здрастуй і прощавай!

Перечитую Хемінгуєя - «Прощавай, зброє».

Він був добрим письменником і справним солдатом, і знав, що війни розпочинаються, щоб завершитися, і завершуються, щоб розпочатися. І не зброя тут винна, а прихована людська войовничість і жадібність - мати чи не мати щось інше, могти чи не могти щось більше.

Тому зброї завжди не вистачає. Тому зброї завжди в надлишку. Бо немає межі, немає червоної лінії між жаданням зброї і мрією не брати її до рук. Через те і стерта чітка грань між війною і миром.

Молоденька військова месестра на побаченні в прифронтовому гаю запитує молодого лентенанта:
«Як гадаєте, таке завжди триватиме?»
«Ні».
«А що ж його спинить?»
«Десь зломиться».

Він тонко і просто передав сутність непростого явища. Війна, як і все інше, теж ламається. Там і тоді - де і коли зламається хтось першим. І полегшено або вимушено скаже:
Прощавай наразі, лють суперництва та адреналін битви! Здрастуй, тимчасовий примарний спокій миру!

Мирослав ДОЧИНЕЦЬ

Щоденник «Прологи ранків. Епілоги вечорів».