реклама партнерів:
Головна › Новини › Село
Замість картоплі: амарант, нут, спельта, кунжут
25-Трав-17 1626 0.0 1
Загальновідомо, що у бізнесі треба або жорстко конкурувати, або шукати ніші, де конкуренція нижча – і, відповідно, там є вищий прибуток. Вже два роки поспіль проходить конференція сільгоспвиробників «Мільйон із гектара» (мається на увазі мільйон гривень, які можна заробити на одному гектарі), яку зініціював Сумський аграрний університет у партнерстві із Продовольчою та сільськогосподарською організацією ООН (FAO), Європейським банком реконструкції та розвитку (ЕБРР).

Організатори цього форуму виходять з того, що в усіх регіонах України розвиваються фермерські господарства з найрізноманітнішими напрямами виробництва. Серед них - чимало тих, хто вирощує екзотику чи добре забуті старі культури, які раніше не вважалися комерційно аж надто привабливими.

Це ягоди: ожина, лохина, смородина та ін.
Це й горіхи.
Це також ячмінь пивоварний, гірчиця, льон, сорго, нут, сочевиця.
Це салати й зелень, лікарські й пряно-ароматичні рослини (спеції).

А також те, про що раніше чули ботаніки, але не фермери: амарант, нут, спельта, кунжут, спаржа, кіноа шавлія, шафран, аронія…

Хоча нове – це добре як кажуть забуте старе: спельта – це та сама полба, яку наші предки вирощували до того, як навчилися сіяти жито. Та й сочевицю наші пращури їли.

Ще одна культура, на якій заробляють аграрії – традиційний гарбуз. Промислове виробництво й переробку його нині успішно освоюють у промислових масштабах. Просо, горох, овес, навіть сакраментальна гречка – теж відносяться з точки зору агробізнесу до нішевих культур. Серед агровиробництв, на яких заробляються мільйони – розведення раків, черв’яків (вермикультура), грибів, бджіл.

Ось типовий приклад цікавої нішевої культури - льон. У нас його вирощували з діда-прадіда, потім призабули. Але ж попит на нього не зник: в країнах Європи щорічно потрібно близько 700 000 т насіння льону, й везуть його аж за-океану, зі США й Канади.

Економічна географія підказує, що вигідніше купувати в Україні. А в Америку - вести скажімо, гірчицю, яка там має стабільний попит і привабливу ціну близько $730 за тону. У нас її вирощувати вміють здавна. Ну, а підприємство «Десналенд» з міста Глухова на Сумщині, пішло далі у переробку, й із льону виготовляє борошно й олію. Ця компанія займає також інші цікаві ніші: вирощує щирицю (амарант), календулу, виготовляє з дикоросів і культурних рослин фіто-чаї.

Або згадаємо лохину, яку збирали у лісах ще древлянські племена. Її вже окультурили, і зараз найкраща лохина для бізнесу - американська високоросла. Таку посадив підприємець Віктор Дитинко у Долинському районі на Івано-Франківщині на 6,5 гектарах. Крім доброго збуту (минулого сезону роздрібна ціна коливалася від 95 до 200 грн за кілограм в залежності від ранньості сорту.), держава повернула фермерові 390 тис. грн. за придбання саджанців. Тож він має намір розширювати свої плантації. Лохина не надто вибаглива, збирати її можна у механізований спосіб. Дає довготривалу віддачу: кущі плодоносять 40 років.

Або часник - ніби є відомою вітчизняною культурою. Однак зараз його вирощують в Україні мало – не більше 10% від внутрішнього попиту. Імпортуємо щорічно часнику на $8 млн, в основному з Китаю. От де ніша! Заступник начальника управління агропромислового розвитку Івано-Франківської ОДА Володимир Ціховський розповідає про справжній бум: «У нас в області зараз люди кинулися на часник. Підрахували: коли хоча б на 1-2 га вирощувати часник – матимеш добрі гроші». Це побачили також в ТОВ «UkrUP» - почали не лише вирощувати його, а й гуртувати часникарів, або спільно реалізовувати продукцію.

Діяти разом

Хоча, звісно, у цій справі є й свої підводні течії та рифи. Підприємство ТОВ «Мічуріна плюс» господарює на Волині, у селі Березолуки Рожищенського району. Займаються розторопшею, ромашкою, спельтою, сочевицею. Засновник господарства Олександр Чумак розповідає: «Вирощував 150 га розторопші... Не вигідно. Цього року наступило перевиробництво й ціни завалилися. Ромашку? Насіння купив, але вирощувати теж не став - ринок маленький в Україні. Продати пристойний обсяг - нереально».
Несформований попит, відсутність розгалуженої інфраструктури продажу – от основні проблеми підприємців такого кшталту.

Однак справжній бізнес – він гнучкий. І підприємливих рятує в нинішніх умовах диверсифікація аграрного виробництва, пошук інших вільних ніш. «Стабільно вирощую чималі обсяги гороху - до 500 га. При нашій урожайності до 50 ц/га виходить вигідніше навіть, ніж соняшник, - хвалиться Олександр Чумак. - Цього року посіяв червону сочевицю. За обсягами світового ринку вона приблизно на рівні гороху, але в Україні культура рідкісна. Якщо все вийде за технологією - розраховую, що буде ще вигідніше, ніж горох».

Врятувати у питаннях ескорту може кооперація. Вже створені громадська спілка «Органічна Україна», регіональні об’єднання аграріїв, кооперативи. Вони діють, зокрема, й на просування аграрного експорту. «З нішовими культурами треба йти за кордон... Що стосується пересічніх фермерів - я сумніваюся, що вони зможуть поодинці заробити. Їх просто пограбують, - переконаний фермер Олександр Чумак. - Треба поєднуватися й сторювати асоціації й кооперативи, які спільно займаються продажами».

Селяни – народ на загал повільний, любить поміркувати, подивитися, як воно в сусідів. Володимир Ціховський каже: «Люди вивчають, міркують, виважують. Якщо буде ціна, то вироблятимуть. Наприклад, років 3-4 придивлялися до сої – а тепер вона в нас добре йде. Нині закладають ягідники, горохом зацікавилися – на наступний рік заплановано удвічі-втричі більше гектарів збираються відводити під горох, ніж у цьому».

Голова сільськогосподарського кооперативу «ПУСК» Олександр Буюклі (Хмельниччина) розвиває цю думку: «Ми досягли успіху в організації збуту виробленої продукції членами кооперативу. Ідея проста: за рахунок великого об’єму ми стаємо набагато привабливішими для переробників або трейдерів». Співласниця ТОВ «UkrUP» Анна Морозова теж підтверджує: найкращим шляхом для розвитку часникового бізнесу може стати кооперація. Аби допомогти один одному у реалізації продукту, вже об’єдналося 11 фермерських підприємств часникарів.

Отже, вже в багатьох аграріїв України бачимо мотивацію до вирощування нішової аграрної продукції. Такий бізнес-підхід дозволяє вирішити одразу кільки проблем. Це і вихід на ринок з низькою конкуренцією і великою маржею, й створення нових робочих місць – а отже, імпульс до розвитку сільських територій. Наприклад, вирощування лохини допомогло б Поліссю, бо ж безробітні поліщуки виїжджають у Польщу збирати… ту ж саму лохину! Аграрний міністр Тарас Кутовий запевняє, що його міністерство працює над тим, аби дрібні й середні фермери знаходили свої ніші і виходили на міжнародні ринки.

Зокрема, від Європейського інвестиційного банку міністр хоче залучити € 400 млн. на фінансову підтримку фермерських господарств. Заступниця аграрного міністра Ольга Трофімцева їздить у джунглі і пустелі Африки й Азії – шукає нетрадиційні шляхи збуту різноманітної української агропродукції.

Самоорганізація це добре. Але уряду не потрібно вигадувати велосипед, а варто йти шляхом країн, які започаткували свій стрімкий економічний розвиток підтримуючи фермерів.

У Японії, Південній Кореї та на Тайвані державні агентства, які опікувалися розвитком дрібних селянських господарств забезпечували фермерам інфраструктуру, яка дозволяла легко експортувати: склади, логістичні центри, кредити та постійне навчання.

Для України це ще не задані домашні завдання. Але, щоб сповна використати фермерський потенціал, уряд має працювати над ними. Повторю ще раз: створювати логістичну інфраструктуру для зберігання і транспортування продукції, забезпечувати виробників дешевими кредитами і постійно вчити їх.

А земельну реформу провести так, щоб максимальна кількість землі опинилася у руках дрібних виробників, а не агрохолдингів, тоді заступнику міністра можна буде і не їздити у джунглі.Тексти


Допомога проекту СІВЕРЩИНА - благодійний внесок

Теги:розторопша, мільйон з гектара, амарант, гірчиця, нові культури


Читайте також



Коментарі (1)
avatar
1
нут саджав на городі нормально росте..
avatar