"Залізний генерал": переможемо!
Не так давно придбав через інтернет книгу «Залізний генерал» Людмили Долгановської, яка довгий час була радницею Головнокомандувача зі стратегічних комунікацій.
Жанр біографічного роману чи повісті, як на мене, надзвичайно складний. Життєписи про видатних особистостей світу, як правило, пишуться після років і років їхнього земного життя, коли можна повною мірою осмислити час їхнього життя, формування їхнього внутрішнього світу, пізнати взаємозвязки та взаємозалежности, оцінити велич вчинків, чи моральних падінь, злетів, творчих осягнень, висоту думки, зрештою, рівень впливу на свій час та впливу на прийдешні покоління.
Серед моїх улюблених письменників цього жанру Андре Моруа, від книг якого про Гюго, Бальзака я не міг відірватися, як і від книг Романа Горака про Франка. За колоніальних часів метропольна серія ЖЗЛ, серед якої такі шедеври, як книга про життя Чаадаєва, автора не пам'ятаю, а книга з моєї біблотеки десь пропала. Тож книгу про Залужного я розглядаю як величезну журналістську статтю, бо всього того, про що я згадав вище і що робить книгу неймовірно цікавою у книзі Долгановської немає і бути не може , бо не прийшов час. Та й у багатьох моментах неозброєним оком видно самоцензуру, вочевидь викликану прагненням не нашкодити Генералу, військовим таємницям та оглядкою авторки на ревнивого президента і його всевидящої ОП-и на чолі з сірим кардиналом Єрмаком. А якраз розкриття усіх складнощів відносин між Генштабом і найвищими посадовцями української держави і могло б викликати особливу зацікавленість та увагу читачів. Інколи Долгановська пише про це з максимально можливою відвертістю. Та попри все з її книги постає людина високого лету, великого розуму і військового таланту, сильного духу і великої людяності. Будуть про Залужного писати ще немало авторів та дослідників новітньої історії України і Україна майбутнього зможе оцінити його значення для збереження української держави.
Вразило мене твердження, що «Ніхто не приймав у ті часи Росію як ворога, -пояснює Віктор Назаров, генерал – майор запасу і радник Головнокомандувача. – Ще навіть на початку 2000 року як ворога ми розглядали НАТО…у країні вважали, що воюватимемо ми радше із Заходом – не Росією.» І ще такі рядки : «Перший стратегічний план війни з Росією виник у 2006 році. Коли до влади прийшов Янукович, міністру оборони Михайлу Єжелю доповіли про наші плани в «темній кімнаті» Міністр був вражений, Сказав, що ті, хто розробляв сценарії, усі збожеволіли. «Ми не можемо воювати з Росією – вони наші друзі». А я наївний думав, що ми живемо в українській державі, історичним лютим і підступним ворогом якої триста років була росія, з якою ми постійно воювали, намагаючись вирватись з тієї кормиги, у яку попали через помилку великого Гетьмана Богдана. Аж тепер мені стало зрозуміло, коли ми на нашому комітеті обговорювали бюджет і я пропонував збільшити витрати на армію та підняти військовим зарплати і пенсії, бо, на моє переконання тільки та нація є повністю сформована, коли вона має військову еліту, яка потребує до себе особливого ставлення в силу своїх військових обов'язків та трибу життя, то присутній на засіданні Комітету МО Єжель дивився на мене як на божевільного і не підтримав збільшення фінансування. Зрозуміло тепер чому над усіма патріотами з різних патріотичних партій був постійний нагляд СБУ, міліції та творилася купа усяких провокацій засланою агентурою. Особливо це стосувалося Руху, а тепер Європейської Солідарності.
Зрозуміло чому нам не давали створювати парафій УАПЦ, а потім Київського Патріархату. Про Нашу Україну та її руйнування - окрема розмова і це не тема мого допису. Чому відбувалася шалена денаціоналізація українців та захоплення нашого інформаційного простору. Тільки у часи двох Президентів Ющенка та Порошенка не відчувалося цього нагляду і цих провокацій.
Взагалі у книзі є багато цікавих місць про становлення і стан української армії, коли по пів року не було зарплат і багато талановитих і фахових старшин (офіцерів по московській) покидали ЗСУ, а Залужний у званні майора, щоб утримати родину таксував вечорами, а з армії не пішов. І я цьому вірю, бо увесь цей розгардіяш у розпродуваній направо і наліво армії відбувався на очах мого покоління.
Багато цікавих фактів із діяльності Залужного як Головкома, що заставляють думати про ширші питання існування ЗСУ і можуть бути прикладом для багатьох старшин, що хочуть віддано служити своїй Вітчизні. Словом книга корисна і я не шкодую, що придбав її. І тоді, колиЗеленський зняв Залужного та увесь Генштаб, а прочитавши книгу, тим більше, я оцінюю вчинок Президента як вкрай негативний і такий, що підривав обороноздатність країни. Залужний є військовим генієм. Про це говорили і козаки (солдати), і старшини, і генерали. Те що робить з нами сьогодні росія він передбачав ще 22 році і говорив про потребу мати ППО, яке б протистояло ракетним ударам та виробництво власних далекобійних ракет. Наше ж політичне керівництво тільки й може що звинувачувати Байдена у боягузтві, хоч він і про перемогу нашу дбає і старається не допустити нової світової війни, коли ядерну державу очолює виродок з ніг до голови у крові людей. Тож не про боягузтво тут ідеться, а про тверезий розрахунок. А ще він бачить колосальну нефаховість, підлітковість нашого політичного керівництва, колосальний розгул корупції у суспільстві, насиченість структур влади московською агентурою і це також створює певні труднощі для для допомоги Україні.
Та все одно переможемо! Смерть московським загарбникам! Слава Україні! Героям слава!
Микола КУЛЬЧИНСЬКИЙ
Жанр біографічного роману чи повісті, як на мене, надзвичайно складний. Життєписи про видатних особистостей світу, як правило, пишуться після років і років їхнього земного життя, коли можна повною мірою осмислити час їхнього життя, формування їхнього внутрішнього світу, пізнати взаємозвязки та взаємозалежности, оцінити велич вчинків, чи моральних падінь, злетів, творчих осягнень, висоту думки, зрештою, рівень впливу на свій час та впливу на прийдешні покоління.
Серед моїх улюблених письменників цього жанру Андре Моруа, від книг якого про Гюго, Бальзака я не міг відірватися, як і від книг Романа Горака про Франка. За колоніальних часів метропольна серія ЖЗЛ, серед якої такі шедеври, як книга про життя Чаадаєва, автора не пам'ятаю, а книга з моєї біблотеки десь пропала. Тож книгу про Залужного я розглядаю як величезну журналістську статтю, бо всього того, про що я згадав вище і що робить книгу неймовірно цікавою у книзі Долгановської немає і бути не може , бо не прийшов час. Та й у багатьох моментах неозброєним оком видно самоцензуру, вочевидь викликану прагненням не нашкодити Генералу, військовим таємницям та оглядкою авторки на ревнивого президента і його всевидящої ОП-и на чолі з сірим кардиналом Єрмаком. А якраз розкриття усіх складнощів відносин між Генштабом і найвищими посадовцями української держави і могло б викликати особливу зацікавленість та увагу читачів. Інколи Долгановська пише про це з максимально можливою відвертістю. Та попри все з її книги постає людина високого лету, великого розуму і військового таланту, сильного духу і великої людяності. Будуть про Залужного писати ще немало авторів та дослідників новітньої історії України і Україна майбутнього зможе оцінити його значення для збереження української держави.
Вразило мене твердження, що «Ніхто не приймав у ті часи Росію як ворога, -пояснює Віктор Назаров, генерал – майор запасу і радник Головнокомандувача. – Ще навіть на початку 2000 року як ворога ми розглядали НАТО…у країні вважали, що воюватимемо ми радше із Заходом – не Росією.» І ще такі рядки : «Перший стратегічний план війни з Росією виник у 2006 році. Коли до влади прийшов Янукович, міністру оборони Михайлу Єжелю доповіли про наші плани в «темній кімнаті» Міністр був вражений, Сказав, що ті, хто розробляв сценарії, усі збожеволіли. «Ми не можемо воювати з Росією – вони наші друзі». А я наївний думав, що ми живемо в українській державі, історичним лютим і підступним ворогом якої триста років була росія, з якою ми постійно воювали, намагаючись вирватись з тієї кормиги, у яку попали через помилку великого Гетьмана Богдана. Аж тепер мені стало зрозуміло, коли ми на нашому комітеті обговорювали бюджет і я пропонував збільшити витрати на армію та підняти військовим зарплати і пенсії, бо, на моє переконання тільки та нація є повністю сформована, коли вона має військову еліту, яка потребує до себе особливого ставлення в силу своїх військових обов'язків та трибу життя, то присутній на засіданні Комітету МО Єжель дивився на мене як на божевільного і не підтримав збільшення фінансування. Зрозуміло тепер чому над усіма патріотами з різних патріотичних партій був постійний нагляд СБУ, міліції та творилася купа усяких провокацій засланою агентурою. Особливо це стосувалося Руху, а тепер Європейської Солідарності.
Зрозуміло чому нам не давали створювати парафій УАПЦ, а потім Київського Патріархату. Про Нашу Україну та її руйнування - окрема розмова і це не тема мого допису. Чому відбувалася шалена денаціоналізація українців та захоплення нашого інформаційного простору. Тільки у часи двох Президентів Ющенка та Порошенка не відчувалося цього нагляду і цих провокацій.
Взагалі у книзі є багато цікавих місць про становлення і стан української армії, коли по пів року не було зарплат і багато талановитих і фахових старшин (офіцерів по московській) покидали ЗСУ, а Залужний у званні майора, щоб утримати родину таксував вечорами, а з армії не пішов. І я цьому вірю, бо увесь цей розгардіяш у розпродуваній направо і наліво армії відбувався на очах мого покоління.
Багато цікавих фактів із діяльності Залужного як Головкома, що заставляють думати про ширші питання існування ЗСУ і можуть бути прикладом для багатьох старшин, що хочуть віддано служити своїй Вітчизні. Словом книга корисна і я не шкодую, що придбав її. І тоді, колиЗеленський зняв Залужного та увесь Генштаб, а прочитавши книгу, тим більше, я оцінюю вчинок Президента як вкрай негативний і такий, що підривав обороноздатність країни. Залужний є військовим генієм. Про це говорили і козаки (солдати), і старшини, і генерали. Те що робить з нами сьогодні росія він передбачав ще 22 році і говорив про потребу мати ППО, яке б протистояло ракетним ударам та виробництво власних далекобійних ракет. Наше ж політичне керівництво тільки й може що звинувачувати Байдена у боягузтві, хоч він і про перемогу нашу дбає і старається не допустити нової світової війни, коли ядерну державу очолює виродок з ніг до голови у крові людей. Тож не про боягузтво тут ідеться, а про тверезий розрахунок. А ще він бачить колосальну нефаховість, підлітковість нашого політичного керівництва, колосальний розгул корупції у суспільстві, насиченість структур влади московською агентурою і це також створює певні труднощі для для допомоги Україні.
Та все одно переможемо! Смерть московським загарбникам! Слава Україні! Героям слава!
Микола КУЛЬЧИНСЬКИЙ
| Читайте також |
| Коментарі (0) |