"Захар Беркут" - возрадується душа Франка

Годину назад подивився фільм «Захар Беркут» за мотивами славної повісті Івана Франка (зрештою, на честь Захара Беркута я у 1999-ому назвав свого молодшого сина).

Знаю, що про цей фільм кажуть і казатимуть критичне. Така вже наша, вельми прискіплива, національна натура. Друзі, у нас було вже елітарне кіно- чудовий фільм Юрія Іллєнка «Мазепа». Наш "високовчений" глядач масово виходив після перших 10-15 хвилин сеансу… Отож.

Фільм впливає на підсвідоме, збуджуючи спогади про кров предків і пам’ять роду та народу. Якщо у нас справді нема малоросів, лише всі українці- це єдність мовою, ідентичністю, пам’яттю перед звіриним вищиром російської загрози. Видовищні сцени, битви і перемоги- це також цей фільм, можливо на нинішній день один із найкращих українських фільмів, поруч із «Кіборгами» чи «Іловайськом». Раджу його подивитися всім, хто лише зможе!

І ще одне. Можливо, із появою цього фільму, який буде мати касові збори у багатьох країнах (шляхи Промислу для популяризації української історії і письменників складні та неісповідимі), прийде справжня посмертна слава –як би цього хотілося! хоч зараз!- до Івана Франка. До геніального Івана Франка, мученика із покрученими руками і галюцинаціями в останні роки життя від надто важких розчарувань і зрад, в тім числі від темного і по-своєму віроломного галицького селянства… Тож нехай возрадується його душа у світі, де нема «ні болісти, ні страждання, лише життя безконечне».

Степан ПРОЦЮК