Спершу - гроші, тоді - Нобель

Щойно із приятелями подивився "Чорний ворон" за мотивами популярного роману Василь Шкляр. Я би рекомендував усім дивитися цей у найкращому сенсі ідеологічний фільм. У нас вже вбивають за українську мову як-от Артема Мирошниченка, хочуть змінювати мовний закон і т. д .і т. п. Знову відновилася боротьба України проти Малоросії, вже не кажучи про споконвічно україноненависницьку Москву.

Я не кінокритик, хоч читав різні реакції на фільм .Скажу ось що. У нас, в українців, є якась до крайніх меж вимогливість до своїх, щоб, мовляв, усе було ідеально. Я вважаю, що за цим нерідко ще ховається глибинна зневіра у власне мистецтво і колінкування перед чужоземним (часто це якісь "Воропайкі" чи ще якісь яйкі.)
Але ж, блядь (даруйте мою французьку!) -у нас ідеального не буде ще довго! Ми не любимо ходити на власні фільми, майже не читаємо свою літературу(тільки без фігні, що вона вся нікудишня, прошу!), ми дивовижно , по-малоруськи прижимисті у грошах для підтримки власних взірців нового мистецтва і літератури .Зате хочемо Нобеля, хочемо хвалитися кумові, що знаємо лявреата))).

Читати треба більше нам, вкладати гроші у власну культуру -гро-ші!- , боротися із малоросійством-а потім мріяти про млинок , ставок чи літературного Нобеля або скарби Полуботка!

Степан ПРОЦЮК

P.S. Щось я недобрий нині. А на фільм таки підіть, друзі. І іншим рекомендуйте.