З пилкою на груші, Або дещо про гроші і газети

На сесії Чернігівської обласної ради, що відбулась наприкінці минулого тижня, якраз гроші і були головною темою. Образно кажучи, треба було різними за величиною шматочками нарізати пиріг, тобто -- ухвалити бюджет – основний фінансовий документ, за яким житиме область цілий рік. Бюджет – ухвалили. А ще голова обласної ради Микола Звєрєв намагався відмовитись від частини власної заробітної платні, що, напевно, стало б прецедентом в Україні. Депутати -- не дозволили. Він же, Микола Звєрєв, запропонував, скасувати і посаду свого першого заступника, знову ж таки, аби кошти зекономити. І за те сіверські депутати затято не проголосували…

Але найбільше у тій спокусливій і делікатній темі -- темі грошей -- здивував пан Запорощук – обласний депутат, і не просто депутат, а голова бюджетної постійної комісії, а ще -- поважний підприємець і просто симпатичний та майновитий чоловік. Уже по тому, як він нетерпляче та експресивно вибіг до трибуни після детального і ґрунтовного виступу начальника департаменту фінансів ОДА Валерія Дудка, найбільш спостережливі люди в залі засідань учули сенсацію: зараз щось скаже!

І він -- сказав!!!

Ні, не з Дудком узявся – головно! -- полемізувати щодо найважливіших фінансових новел з надходжень і витрат обласного кошторису. Зовсім ні! Вбивчий месидж його виступу – позбавити жодного фінансування і припинити випуск газети «Деснянська правда», у якої з-поміж співзасновників – Чернігівська обласна рада в супрязі з ОДА і трудовий колектив.

Для всіх у сесійній залі, хто розуміє тему медій, хто обізнаний з нюансами, з підводними течіями, ця «атака» пана Запорощука з рубанням щербатою шаблюкою повітря, виглядала, звісно, гнівно і сердито, але дуже дешево. Ті депутати, що добре обізнані про що, власне, йдеться, від здивування просто вмить очманіли, а дехто й оторопів. Це виглядало так, якби пан Запорощук не з папірцями вийшов за трибуну, а з відром холодної води, і вилив її на себе, сподіваючись на оплески та овації, а натомість – запала мертва тиша.

З тим «закриттям» «Деснянської правди» в одній, окремо взятій голові, пан депутат, ніби вхопив пилку-ножівку і поліз на стару грушу. Всівся на велику гілляку і давай пиляти позаду від себе… Для стороннього ока – щось невмотивоване і схоже на глупство. Але то тільки для не посвячених. Для тих, як уже йшлося, хто в темі, пан Запорощук під ту гілляку давно постелив високий шар пшеничної соломи…

Але до того -- трохи пізніше. А зараз давайте подивимось прискіпливіше на цей депутатський демарш, на цей привселюдний, публічний ляпас «Деснянській правді» від одного з тих, про котрих саме ця газета писала завжди поштиво і широко. От за те – і ляпаса отримали. Але зараз -- не про сам ляпас, а про того, з дозволу сказати, обраного в раду мужа, самоврядця, який розмахує руками та ляскає необачним словом.

Отже, Валентин Запорощук пристрасно закликає закрити газету обласної ради, депутатом якої є сам, але чи читає він хоча б якісь газети взагалі, окрім звичайно газети «Деснянка», яку фінансово утримує і яка про нього пише в кожному числі та друкує його мажорні патрети?!! Чи дивиться він телевізор, чи орієнтується, що діється Україні і світі, які закони ухвалює Верховна Рада, Уряд? Якщо так, то чи відомо пану Запорощуку, що український вищий законодавчий орган лише в першому читанні розглянув два відповідні законопроекти авторства Миколи Томенка і Вікторії Сюмар? Тобто народні депутати України мало не обценьками нині стискають собі мізки, ночами не сплять, думу думають, як сім разів відміряти, щоб один раз і назавжди відрізати нарешті з тим роздержавленням ЗМІ. Але Верховна Рада й досі – не «відрізала». Ну, не вистачає їм кебети. Беруть та й беруть тайм-аут. Натомість у Чернігові є депутат Запорощук, який уже все і давно вирішив – закрити «Деснянську правду».

Та й справді – а що тут довго думати?!!

Микола Томенко, гуманітарний спікер і мудрий радник президента, рве душу, доводить у прем’єрському оточенні, що, мовляв, роздерибанити, спродати одним махом такі газети, як «Деснянська правда» -- великого ума не треба, складніше їх реорганізувати, реформувати, спрямувати в русло потужної державної інформаційної політики. Той же прем’єр-міністр України кілька днів тому своїм розпорядженням №41-р визначив перелік друкованих засобів масової інформації загальнодержавної та місцевої сфери розповсюдження, в яких у 2015 році розміщуються оголошення процесуального характеру. Тим розпорядженням визначено 25 газет у всіх регіонах Україні та ще «Урядовий кур’єр», де і «Деснянська правда» -- також.

Але що панові Запорощуку Томенко з Яценюком?!! Що з того, що прем'єр визначив для офіційних повідомлень саме «Деснянську правду», а її Валентин Запорощук тим часом «закриває»? Він, прем'єр, перед тим, як підписувати такі розпорядження, телефонував до Чернігова, радився із Запорщуком?! Ні! Ну, тоді то його, прем'єрські, проблеми. Київ – далеко, а тут, з чернігівських Деснянських та ічнянських молочних берегів усе набагато видніше…

Воно би було смішно, якби не було так сумно. Якби той демарш належав комусь іншому, не депутатові, обраному за списком Партії Регіонів, не людині, що має конфлікт інтересів, не тій людині, що має власну газету та ще й газету, яка «позичила» у «Деснянської правди» її скорочену назву – «Деснянка», а тепер маніпулює тим, особливо у передплатну кампанію. Це саме та газета, яка була «Деснянською правдою вільною», тобто -- клон, переберія, яку рішенням суду вивели на «чисту воду» і змусили кілька років тому ту назву змінити. І вони змінили… На назву – «Деснянка». Це те саме, що назвати б -- «Запорізянка» чи «Маланка». Суть не міняється. Це те саме, що під капот «Мерседеса» упхати двигун «Москвича». Воно звичайно поїде. Але як далеко? І як довго?

«Деснянка» поки «їде», в бак якої і пан Запорщук, як один із власників цієї «унікальної» газети, доливає «бензини». І на здоров’я. Але перш, ніж панові депутатові давати публічно ляпаса справді поважній газеті, її творчому колективові, а, власне, і самому собі, як співзасновникові, Валентинові Анатолійовичу варто було б порадитись, ну, хоча би з рештою депутатів обласної ради, адже в нього, Запорощука, власна газета є, а в депутатів друкованої трибуни не стало б. Якщо вже так, то неодмінно належало б порадитись і з облдержадміністрацією.

І якщо би справді окреслилось таке консолідоване рішення – закрити й не давати ні копійки -- то це рішення мусило б виглядати принаймні цивілізовано. І тоді, напевно ж, не потрібно було б чекати ні офіційного процесу роздержавлення ЗМІ в країні, ні зважати на Миколу Томенка з його інформаційними проектами, ні на прем’єр-міністра з його розпорядженнями. А підготувати офіційні папери в Чернігівській ОДА та Чернігівській обласній раді, неодмінно проголосувати на черговій сесії, і вийти з числа співзасновників такої осоружної і нікому не потрібної газети.

Принагідно, від усього колективу «Деснянської правди» уповноважений повідомити і особисто депутата Запорощука, і весь депутатський корпус Чернігівської обласної ради, і все високе керівництво Чернігівської ОДА, і всіх тих публічних і не публічних діячів, хто войовниче здіймав вереск про багаторічне проїдання бюджетних коштів «Деснянською правдою»: вгамуйтеся! Переведіть подих. Якщо «Деснянська правда» нічого доброго не зробила, а тільки -- дармоїд і творчий банкрот, як запевняє депутат Запорощук, якщо «Деснянську правду» люди не читають і не хочуть передплачувати, то дайте цій газеті волю. Відпустіть її. Позбудьтеся непотрібного вантажу.

Трудовий колектив часопису давно до того готовий. Ми давно відчуваємо себе, ніби виштовханими на узбіччя, в колонію велетенських, роками не кошених, реп’яхів. Колектив «ДП» давно прагне того гіркого, і вже здається примарного, роздержавлення. Дайте його нам, благаємо уклінно, дайте! Ми не потребуємо тих подачок, яких, до речі, не стає навіть на папір, ми хочемо лише рівноправних взаємин. І поваги. І мудрості у словах та рішеннях. Особливо, якщо ті слова лунають у залі засідань обласної ради.

Повертаючись насамкінець до «гіллі на груші» і «пилки» у руках депутата Запорощука, до його кардинальних сентенцій та нетерплячих закликів «закрити» газету, що вже цитують у самій столиці, а дехто й бере на озброєння, то ми до того у нашій редакції ставимось по філософському і достоту спокійно. «Деснянська правда» має столітню історію і переживала усілякі віхи та різноманітних критиків. Але от, що цій газеті завжди ставало в поміч: тут сповідували натуральне. Ще від часу її легендарного моряка і редактора Івана Музиченка. У всьому натуральне – у житті, а особливо в слові. Тут було так: якщо цигарка – то без фільтру, якщо віскі – то без льоду, якщо кава – то неодмінно подвійна, крупно-мелена, без молока, а тим паче – без фальшивої, денатуратної згущенки.

Леонід Ісаченко,
головний редактор «Деснянської правди»