З досвіду перекладу Лисянського
З лютого цього року, щоб відволіктися від стресу під бомбардуваннями та зайняти себе справою під час нічних чергувань в університеті та бомбосховищі, взявся за переклад англомовної версії книги українського мандрівника Юрія Лисянського "Подорож навколо світу на шлюпі "Нева", яку він видав у власному авторському перекладі в Лондоні 1814 року (благо, що ноутбук був завжди при мені...).
Для мене це був перший досвід літературного перекладу (у цьому випадку - зворотнього) з англійської мови, і, мабуть тому, справа просувається дещо повільно... Як відомо, спочатку Лисянський видав російську версію своєї книги у 1812 році в Петербурзі. Це російське видання не обійшлося без скандалу: адміралтейство та цензура упродовж 6-ти (!!!) років гальмували друк книги, повертаючи автору рукопис, прискіпуючись та вимагаючи внесення правок та скорочень. Скінчилося це письмовою перепалкою Лисянського з цензором, здається, на прізвище Нікольский, котрий заявив: "у такому вигляді книга надрукованою бути не може". Лисянський гнівно відповів: "більше нічого убавляти не буду!". І після цього, буквально псіханувши та грюкнувши дверима, подав у дострокову відставку...
Надалі книгу видав власним коштом, заклавши за неї особисті гроші, котрі, як вважають, отримав за заставу ніжинських маєтностей своєї родини... А потім поїхав у Лондон, де написав книгу ще раз англійською мовою і видав знову, у значно кращій поліграфії... Примірник у розкішній оправі з червоного сап'яну із золотим тисненням Юрій Федорович подарував особисто принцу Георгу - майбутньому королю Англії...
У мене була підозра, що лондонське та петербурзьке видання відрізнятимуться тим, що англомовна версія, на відміну від російської, не матиме цензурних купюр... Гіпотезу цю дуже кортіло перевірити... За вісім місяців вдалося перекласти більше половини тексту, майже 200 сторінок... І ось, є перший цікавий "улов" і перші важливі висновки!!!
Отже, висновок 1: англійська версія книги Лисянського не є механічним перекладом російської. Фактично автор, спираючись на власні щоденники, заново написав увесь текст. Висновок 2: англійська версія містить докладну автобіографію, написану Лисянським, чого не має російська. Висновок 3: у літературному відношенні англійська версія є більш досконалою. Висновок 4, попередній: цензурні вилучення у російському виданні 1812 року стосувалися переважно опису побуту корінного населення Аляски (так званої "Російської Америки") під управлінням Російсько-Американської торгівельної компанії, яка нещадно визискувала місцевих ескімосів, алеутів та індіанців. Ось яскравий приклад, як виглядає один і той самий фрагмент у двох виданнях книги Лисянського! Отже, увага!
Російське видання 1812 року: "Після полудня небо дещо очистилося, що дало нам змогу оглянути й описати гавань. Дізнавшись про приїзд тойонів (тойон - вождь племені, старійшина. - О.М.) із деяких селищ, я розпорядився покликати їх до себе. Ми довго розмовляли. Я всіляко намагався вселити в них бажання до працьовитості, описуючи їм неоціненні вигоди домашніх ремесел. Тойони не спростовували моїх порад, але запевняли, що безліч причин перешкоджають або, точніше, позбавляють їх засобів займатися ремеслом." На цьому запис уривається...
А тепер - відповідне місце з англійського видання: "Наступного ранку, як тільки в околицях стало відомо про моє прибуття до гавані Трьох Святителів, кілька тойонів зібралися, щоб побачити мене. Після звичайних компліментів і частування тютюном з мого боку, розмова почалася на загальну тему – про бідність. Я намагався з певною серйозністю переконати їх відкинути лінощі та неробство, які так помітні серед них, і взятися до роботи. Я вказав, як і в попередньому випадку, на численні зручності, які вони могли б отримати від цього і яких вони зараз абсолютно позбавлені. Тойони уважно вислухали мою пораду і запевнили мене, що вони були б щасливі слідувати їй, але є багато обставин, які перешкоджають цьому. І я повинен зізнатися, що почервонів, коли почув, що головною з них була надмірна ціна, встановлена російською компанією на всі необхідні речі, а особливо на її залізні інструменти, що зробило неможливим для остров'ян їх придбання. Якщо це так, то якого покращення можна очікувати від цих людей, або як можна рекомендувати їм ефективно займатися обробкою землі, що входило до моїх інструкцій, які я їм давав?..."
Отже, як кажуть, коментарі зайві та відмінності очевидні! Думаю, що далі цікавинок буде більше!.. Українець Юрій Лисянський, безумовно, був людиною прогресивною. Загально відомими є його (як, доречі, й Крузенштерна) розпорядження до екіпажу шлюпів навколосвітньої експедиції з вимогою ставитися з повагою до тубільців-дикунів, незалежно від того, на якому рівні суспільного розвитку ті перебували...
Сподіваюся, що його щоденники часів служби на британському флоті 1793-1800 років та мандрівні нотатки 1803-1806 років у перекладі українською мовою нам вдасться видати наступного року, до 250-річчя від дня народження нашого земляка. Ну і, звичайно, створити достойний меморіальний музей Юрія Федоровича в Ніжині!
Уперед, до Перемоги! Слава Україні та героїчним ЗСУ!!!
P.S. Навздогін не можу не додати ще один фрагмент з книги Лисянського, який щойно мене зворушив і якнайкраще характеризує діяльність росіян на Алясці відносно корінних народів... Лисянський пише: "Пропливаючи повз, ми висадилися в селищі, де застали тільки жінок і дітей, а їхні чоловіки були відсутні з паном Барановим (Баранов - фактичний правитель "Російської Америки" під егідою Російсько-Американської компанії. Баранов залучав працездатних алеутських та ескімоських чоловіків до добування хутра "морських бобрів" - каланів для потреб компанії, а в якості примусу та гарантії їхньої спокійної поведінки брав заручників з їхніх родин, переважно дітей... - О.М.) ще з минулої весни. Не маючи достатньої кількості провіанту на зиму, ці нещасні були буквально наполовину заморені голодом. Бажаючи надати їм посильну допомогу, я розподілив між ними запас сушеної риби, що був у мене в човнах, і залишив цю обитель нещастя з не дуже приємними відчуттями. Це була справді зворушлива картина, коли я бачив, як ці виснажені істоти виповзали зі своїх хижин, щоб подякувати мені за незначне полегшення, яке я їм надав... Бідні мешканці, сповнені вдячності, вклонялися мені в землю і багаторазово вимовляли слово «гаразд», що означає тут значно більше, ніж спасибі..."
Олександр МОРОЗОВ
Для мене це був перший досвід літературного перекладу (у цьому випадку - зворотнього) з англійської мови, і, мабуть тому, справа просувається дещо повільно... Як відомо, спочатку Лисянський видав російську версію своєї книги у 1812 році в Петербурзі. Це російське видання не обійшлося без скандалу: адміралтейство та цензура упродовж 6-ти (!!!) років гальмували друк книги, повертаючи автору рукопис, прискіпуючись та вимагаючи внесення правок та скорочень. Скінчилося це письмовою перепалкою Лисянського з цензором, здається, на прізвище Нікольский, котрий заявив: "у такому вигляді книга надрукованою бути не може". Лисянський гнівно відповів: "більше нічого убавляти не буду!". І після цього, буквально псіханувши та грюкнувши дверима, подав у дострокову відставку...
Надалі книгу видав власним коштом, заклавши за неї особисті гроші, котрі, як вважають, отримав за заставу ніжинських маєтностей своєї родини... А потім поїхав у Лондон, де написав книгу ще раз англійською мовою і видав знову, у значно кращій поліграфії... Примірник у розкішній оправі з червоного сап'яну із золотим тисненням Юрій Федорович подарував особисто принцу Георгу - майбутньому королю Англії...
У мене була підозра, що лондонське та петербурзьке видання відрізнятимуться тим, що англомовна версія, на відміну від російської, не матиме цензурних купюр... Гіпотезу цю дуже кортіло перевірити... За вісім місяців вдалося перекласти більше половини тексту, майже 200 сторінок... І ось, є перший цікавий "улов" і перші важливі висновки!!!
Отже, висновок 1: англійська версія книги Лисянського не є механічним перекладом російської. Фактично автор, спираючись на власні щоденники, заново написав увесь текст. Висновок 2: англійська версія містить докладну автобіографію, написану Лисянським, чого не має російська. Висновок 3: у літературному відношенні англійська версія є більш досконалою. Висновок 4, попередній: цензурні вилучення у російському виданні 1812 року стосувалися переважно опису побуту корінного населення Аляски (так званої "Російської Америки") під управлінням Російсько-Американської торгівельної компанії, яка нещадно визискувала місцевих ескімосів, алеутів та індіанців. Ось яскравий приклад, як виглядає один і той самий фрагмент у двох виданнях книги Лисянського! Отже, увага!
Російське видання 1812 року: "Після полудня небо дещо очистилося, що дало нам змогу оглянути й описати гавань. Дізнавшись про приїзд тойонів (тойон - вождь племені, старійшина. - О.М.) із деяких селищ, я розпорядився покликати їх до себе. Ми довго розмовляли. Я всіляко намагався вселити в них бажання до працьовитості, описуючи їм неоціненні вигоди домашніх ремесел. Тойони не спростовували моїх порад, але запевняли, що безліч причин перешкоджають або, точніше, позбавляють їх засобів займатися ремеслом." На цьому запис уривається...
А тепер - відповідне місце з англійського видання: "Наступного ранку, як тільки в околицях стало відомо про моє прибуття до гавані Трьох Святителів, кілька тойонів зібралися, щоб побачити мене. Після звичайних компліментів і частування тютюном з мого боку, розмова почалася на загальну тему – про бідність. Я намагався з певною серйозністю переконати їх відкинути лінощі та неробство, які так помітні серед них, і взятися до роботи. Я вказав, як і в попередньому випадку, на численні зручності, які вони могли б отримати від цього і яких вони зараз абсолютно позбавлені. Тойони уважно вислухали мою пораду і запевнили мене, що вони були б щасливі слідувати їй, але є багато обставин, які перешкоджають цьому. І я повинен зізнатися, що почервонів, коли почув, що головною з них була надмірна ціна, встановлена російською компанією на всі необхідні речі, а особливо на її залізні інструменти, що зробило неможливим для остров'ян їх придбання. Якщо це так, то якого покращення можна очікувати від цих людей, або як можна рекомендувати їм ефективно займатися обробкою землі, що входило до моїх інструкцій, які я їм давав?..."
Отже, як кажуть, коментарі зайві та відмінності очевидні! Думаю, що далі цікавинок буде більше!.. Українець Юрій Лисянський, безумовно, був людиною прогресивною. Загально відомими є його (як, доречі, й Крузенштерна) розпорядження до екіпажу шлюпів навколосвітньої експедиції з вимогою ставитися з повагою до тубільців-дикунів, незалежно від того, на якому рівні суспільного розвитку ті перебували...
Сподіваюся, що його щоденники часів служби на британському флоті 1793-1800 років та мандрівні нотатки 1803-1806 років у перекладі українською мовою нам вдасться видати наступного року, до 250-річчя від дня народження нашого земляка. Ну і, звичайно, створити достойний меморіальний музей Юрія Федоровича в Ніжині!
Уперед, до Перемоги! Слава Україні та героїчним ЗСУ!!!
P.S. Навздогін не можу не додати ще один фрагмент з книги Лисянського, який щойно мене зворушив і якнайкраще характеризує діяльність росіян на Алясці відносно корінних народів... Лисянський пише: "Пропливаючи повз, ми висадилися в селищі, де застали тільки жінок і дітей, а їхні чоловіки були відсутні з паном Барановим (Баранов - фактичний правитель "Російської Америки" під егідою Російсько-Американської компанії. Баранов залучав працездатних алеутських та ескімоських чоловіків до добування хутра "морських бобрів" - каланів для потреб компанії, а в якості примусу та гарантії їхньої спокійної поведінки брав заручників з їхніх родин, переважно дітей... - О.М.) ще з минулої весни. Не маючи достатньої кількості провіанту на зиму, ці нещасні були буквально наполовину заморені голодом. Бажаючи надати їм посильну допомогу, я розподілив між ними запас сушеної риби, що був у мене в човнах, і залишив цю обитель нещастя з не дуже приємними відчуттями. Це була справді зворушлива картина, коли я бачив, як ці виснажені істоти виповзали зі своїх хижин, щоб подякувати мені за незначне полегшення, яке я їм надав... Бідні мешканці, сповнені вдячності, вклонялися мені в землю і багаторазово вимовляли слово «гаразд», що означає тут значно більше, ніж спасибі..."
Олександр МОРОЗОВ
| Читайте також |
| Коментарі (0) |