З чого починається смак до їжі і до життя
Не раз він дивував мене, як із нічого нашвидкуруч готував смачну й поживну страву. Навіть у лісі, навіть без вогню. У їжі не був вибагливий, але й не їв абищо. Пригадую його міркування:
«Ех, втрачаємо смак до доброї їди. Чи вона вже не та, чи ми інші, чи, може, слова не смачні…
Кажемо «продукти», а колись: провіянт, їство, їстиво, їдло, їдження, харч, страва, наїдок, пожива, потрава, смачило, вариво, готовизна, смаколик, добрятина, лакомина, лакітки.
Кажемо «прийом їжі», а колись: споживання, полуднування, трапеза, учта, застілля, гостина, підкріплення, перекус, почастунок, пригощення, призволення.
Кажемо «рідина», а колись: питво, трунок, зілля, божа роса, зорівка.
І не пили, а – попивали, підпивали, спивали, куштували, смакували, пригублювали, цідили, цмулили, потягували, лизькали.
Та що там казати. Книш не паска, квас не вино…»
Колись я записав цілу сторінку його застережень, що стосувалися їжі і не тільки.
«Не треба жерти. А їсти можна – скільки хочеться.
Не треба пити абищо, зате – пити багато води. Її ліпше перепити, ніж недопити.
Не треба їсти цукор, зате їсти моркву, буряк, яблуко, бодай кілька ложок квасного молока – щодня. Або – квашену городину.
Не треба тішитися м’ясу, ліпше його замінювати квасолею і горохом.
Не треба довіряти їжі, коли не знаєш як і де її готували.
Не треба лягати після їди.
Не треба наїдатися після того, як сіло сонце.
Не треба боротися з лихими звичками. Їх треба незлюбити в собі і забути про них. Але в жодному разі не робити їх ворогами в собі.
Не треба боятися болю, бо подолання його – і є здоров’я.
Не треба боятися, бо страху поза нами немає. Він вигаданий нами.
Не треба гніватися через дрібниці, бо все, що викликає гнів, – дрібниці.
Не треба лінуватися, бо в фізичній напрузі оновлюються і м’язи, і кров, і кістки.
Не треба перероблятися; роби менше, але з надихом – і зробиш більше з меншою затратою сил.
Не треба гнатися за грошима, бо гроші, скільки б їх не було, – то лише половина багатства.
Не треба осуджувати людей, світ, долю, Бога, бо це передусім – присуд собі.
Не треба боятися смерти, бо ти її не пізнаєш».
Мирослав ДОЧИНЕЦЬ. "Золотий час. Одкровення карпатського знатника".
«Ех, втрачаємо смак до доброї їди. Чи вона вже не та, чи ми інші, чи, може, слова не смачні…
Кажемо «продукти», а колись: провіянт, їство, їстиво, їдло, їдження, харч, страва, наїдок, пожива, потрава, смачило, вариво, готовизна, смаколик, добрятина, лакомина, лакітки.
Кажемо «прийом їжі», а колись: споживання, полуднування, трапеза, учта, застілля, гостина, підкріплення, перекус, почастунок, пригощення, призволення.
Кажемо «рідина», а колись: питво, трунок, зілля, божа роса, зорівка.
І не пили, а – попивали, підпивали, спивали, куштували, смакували, пригублювали, цідили, цмулили, потягували, лизькали.
Та що там казати. Книш не паска, квас не вино…»
Колись я записав цілу сторінку його застережень, що стосувалися їжі і не тільки.
«Не треба жерти. А їсти можна – скільки хочеться.
Не треба пити абищо, зате – пити багато води. Її ліпше перепити, ніж недопити.
Не треба їсти цукор, зате їсти моркву, буряк, яблуко, бодай кілька ложок квасного молока – щодня. Або – квашену городину.
Не треба тішитися м’ясу, ліпше його замінювати квасолею і горохом.
Не треба довіряти їжі, коли не знаєш як і де її готували.
Не треба лягати після їди.
Не треба наїдатися після того, як сіло сонце.
Не треба боротися з лихими звичками. Їх треба незлюбити в собі і забути про них. Але в жодному разі не робити їх ворогами в собі.
Не треба боятися болю, бо подолання його – і є здоров’я.
Не треба боятися, бо страху поза нами немає. Він вигаданий нами.
Не треба гніватися через дрібниці, бо все, що викликає гнів, – дрібниці.
Не треба лінуватися, бо в фізичній напрузі оновлюються і м’язи, і кров, і кістки.
Не треба перероблятися; роби менше, але з надихом – і зробиш більше з меншою затратою сил.
Не треба гнатися за грошима, бо гроші, скільки б їх не було, – то лише половина багатства.
Не треба осуджувати людей, світ, долю, Бога, бо це передусім – присуд собі.
Не треба боятися смерти, бо ти її не пізнаєш».
Мирослав ДОЧИНЕЦЬ. "Золотий час. Одкровення карпатського знатника".
Читайте також |
Коментарі (0) |