Всілякі “регіональні” мови суд заборонив

Рада вирішила дозволити те. що законом не дозволено. Адже закон гласить, що мовою діловодства, документації, загалом діяльності державних органів є державна українська мова. Що вже казати про виписаний тут “дозвіл” перейти на російську мову навіть системі освіти.

Такий нахабний виклик законодавству держави не міг залишити байдужими патріотів України. Тон задала “Просвіта”. Заступник голови Донецької обласної організації Товариства Марія Олійник, як патріотка, громадянка, подала позов до Ворошиловського районного суду міста Донецька з вимогою скасування одіозного рішення облради.

Лише через три з половиною роки суд виніс нарешті рішення. За цей час судова справа не раз “губилася” в судах, потім знову раптово “знаходилася”. Справу перекидали від одного судді до іншого, з порушеннями елементарних норм судочинства.

Нарешті 26 січня 2010 року Ворошиловський районний суд виніс знакове рішення: “Визнати незаконними та нечинними пункти 1, 2 Рішення Донецької обласної ради У скликання від 18 травня 2006 року № 5/1-15 “О создании условий для развития русского языка в Донецкой области”. Основною мотивацією такого рішення, і саме цю позицію відстоювала й позивач, стало те, що обласна рада перевищила свої повноваження. встановлені Конституцією і законом “Про місцеве самоврядування в Україні”. Суд констатував, що мовне питання в державі врегульоване Конституцією, законами України. І законом не передбачено встановлювати місцевою владою в регіонах якісь свої “офіційні”, “регіональні” мови.

Ініціатори затії з власними мовами вирішили ще посудитися. Можливо, їх надихнули результати президентських виборів, чи той факт, що А. Близнюк, котрий тоді, у травні 2006-го, обіймав посаду голови Донецької облради, “проштовхував” це рішення на сесію, підписував його, став головою обласної держадміністрації. Тим не менше, апеляція обласної ради в Донецький обласний апеляційний суд також нічого не дала. Залишилося апелювати до найвищого суду. Результат той же: Вищий Адміністративний суд України залишив у силі постанову Ворошиловського райсуду та ухвалу Донецького облсуду. “Рішення остаточне і оскарженню не підлягає” — такий вердикт ВАСУ.

Що треба підкреслити? У цій кількарічній судовій боротьбі Марія Василівна Олійник робила акцент саме на дотриманні Конституції, законів України. Це надзвичайно важливо нині, коли закони ігноруються державними служителями, а часом і самими представниками закону. Але закон є , треба і можна добиватися його виконання.

Зверніть також увагу на дати прийняття судових рішень. В суді першої інстанції суддя Ворошиловськго райсуду Г. Міщенко приймає постанову 26 січня цього року. Тобто вже після президентських виборів, коли було відомо, хто переміг. А саме — лідер партії, “яка задекларувала потребу двомовності в державі” — цитату про партію я наводжу з виступу (російською мовою) представниці Донецької облради, який я слухав на цьому засіданні ВАСУ. Тим не менше, суддя знайшов у собі мужність вчинити так, як належить стражу закону. Донецький облсуд (суддя О. Білан) прийняв подібну ухвалу в липні цього року, коли “партія двомовності” уже потопталася по законах, утворюючи коаліцію “тушок”, і повним ходом вибудовувала свою вертикаль влади. Виходить, навіть у такій ситуації можна добиватися правди в судах.

Отже творцям місцевих “регіонально-офіційних” мов вдарили по руках. Тому треба сподіватися, що подібним затіям буде покладено край. І що цей вердикт суду стримає тих, хто зараз так наполегливо проштовхує через парламент антиукраїнський закон по мови.

Петро АНТОНЕНКО