Вожді на башті
Скоріш за все Новгород-Сіверський залишився єдиним населеним пунктом Чернігівщини, в якому щоденне життя починається і закінчується під пильним оком Йосипа Сталіна. Мабуть, тут його останній притулок. «Кам’яні ідоли» із трагічних тридцятих
На водонапірну башту, ровесницю першого міського водогону 1901 року, мозаїчне зображення Леніна і Сталіна встановив місцевий майстер Веремієнко наприкінці 1930-их. Тоді радянською імперією ширилася мода на всілякі культові зображення вождів: скульптури, погруддя, назви, гасла.
Новгород-Сіверський до Другої світової війни не тільки вовтузився із програмою наближення комунізму. За багатьма напрямками комуняки на периферії прагнули випереджати вказівки вождів. На рахунку місцевих комуністів — вісімдесят відсотків знищених храмів містечка, близько тридцяти церков у селах. Залишили тільки дві культові споруди — у Ларинівці та Блистові — разом з образами, які віруючий люд сховав по хатах. Вогонь багаття забрав назавжди неперевершеної краси маєтки Судиєнків, Ханенків, Рогальських, Тарнавських тощо.
Завершуючи двадцяті роковини комуністичного експерименту, очі вождів скерували ватагу зомбованої босоти на історичні цвинтарі міста — Троїцьке кладовище та Георгіївський погост. Було досконально зачищено простір вікової енергетики від могил, хрестів. Святе місце поступилося стадіону, каруселям, веселим майданчикам, питному закладу.
Підсумком довоєнного комуністичного шабашу у Північній Сіверщині став Голодомор 1932 – 1933 років з чисельними репресіями людей з сіл та міста. У районі — майже дві тисячі загиблих під час геноциду.
Смерть за портрет вождя
У 1941 році, напередодні вступу німців до міста, вже згаданий майстер зняв «кам’яні портрети» з башти, «закопавши їх у своєму льосі», як розповів колись про невигадану історію у пресі Адольф Бородін, учитель, краєзнавець.
Після звільнення Новгорода-Сіверського креативна мозаїка повернулася.
Ще одна історія із портретом вождя трапилась теж у Новгороді-Сіверському. Мова про відомого краєзнавця, вчителя, мистецтвознавця, організатора першого музею у місті 1920 року — Степана Гапеєва. Перебуваючи під час окупації у скрутних умовах, потерпаючи зі своєю родиною від голоду, він погодився на пропозицію командування гарнізону окупаційних військ написати портрет А. Гітлера для урочистостей.
Після звільнення у 1943 році сталінська система не пробачила художнику виконання замовлення для ворогів. Степана Гапеєва було заарештовано, кинуто до в’язниці. До фатальної розв’язки — вироку сталінських шулерів через короткий постріл карабіну він не дожив. Моральні та фізичні страждання зупинила смерть.
Загублене місто
Після війни Новгород-Сіверський остаточно викреслюється із планів імперської адміністрації і в Києві, і в Чернігові, не кажучи вже про Москву. На місто махнули рукою.
Натомість очі з «кам’яних портретів» не раз надихали мрійників заходити далеко у своїх обіцянках про «потужний прорив» економіки міста. О. Вернігора, виконуючий обов’язки голови районної ради наприкінці 1946 року, фантазує: «У Новгороді-Сіверському у 1949 році планується будівництво цементного комбінату державної ваги. Потужність комбінату буде складати 300 тисяч тонн цементу на рік». Отакої!
З післявоєнного десятиліття питання названого будівництва і багатьох інших, як, приміром, лісо-тарного комбінату, який у 1948 році мав би виготовити продукції на півтора мільйони карбованців, крохмале-патокового заводу, меблевої фабрики тощо так і залишилися мильною бульбашкою.
Новгород-Сіверський з часом остаточно загубився серед декількох тисяч невеличких районних центрів Союзу. За два десятиліття незалежності ми не змогли використати потенціал у вигляді розкішної природи з її ресурсами.
Тільки через допомогу президента-земляка Л. Кучми район прорвав транспортну блокаду, отримавши залізничний зв’язок з українським світом. Та й у місті відремонтували дещо. Підлатали доріжки та паркани у селах шляхом поїздок керівника держави до свого села. Багато грошей вклали у монастир та вокзал, що відправляє приміський потяг.
Десь життя пішло далі, а у нашому краї воно знов застигло.
Ніяк без Леніна
За п’ять років до загибелі Союзу на Центральному майдані міста зняли пам’ятник Леніну. Десь у клуні зберігається тулуб та голова, а нижня частина від Володимира Ілліча стала колоритною складовою загального дизайну внутрішнього дворика краєзнавчого музею.
Ще один бетонний вождь світового пролетаріату знайшов притулок у глухому парку села Грем’яч, що на кордоні з Росією. І все з причини перебування до 1959 року названого села у статусі районного центру.
Питав минулого літа про ставлення місцевих мешканців до перебування на їхніх теренах фігури першого комуніста СРСР, бо його постать загубилася у гущині паркового різнотрав’я. І почув від співрозмовників: «Нехай стоїть», «Мені він без діла», «А де він у нас?».
У Лисконогах, на півшляху з Новгорода-Сіверського до Грем’яча, Леніна нема. Натомість є Василь Юдицький. От за нього — все село! Справжній керівник міцного господарства «Переможець». Вважай, остання гордість аграрної Новгород-Сіверщини! Із розваленого колгоспу «викохав» прекрасне сучасне господарство, а зі стомлених безвихіддю вчорашніх колгоспників виховав потужну працьовиту сільську громаду.
У перший день 1986 року у місті перед районним будинком культури встановили фігуру Володимира Ульянова з бронзи за чверть мільйона радянських карбованців. Зі слів компартійних функціонерів, «зроблено це для народу, для більшої впевненості у завтрашньому дні».
Готель на кладовищі?
На краю вулиці, що витягнута у напрямку Спасо-Преображенського монастиря, 2004 року завершили будівництво одіозного готелю «Слов’янський». З чотирма «зірками»! Але падає він… Поступово, досить відверто і впевнено. Глибокий яр не по днях, а по годинах упевнено підбирається до нього. Готель поставили безсовісно на людських кістках. Зруйнували тисячолітній замкнений енергетичний простір поховань, які тривали аж до 1943 року.
Безбатченки з київських контор за мовчазного споглядання очільників Новгорода-Сіверського спланували залізобетонно-скляну химеру, піднявши келихи за успіх. Хоча знали наперед про святість місцевості. Чому ж тоді не полишили «красну гору» недоторканною? Загнали на схил яру потужну техніку. Як тільки не перевертали кістки майже двадцяти тисяч вояків-червоноармійців, що загинули у німецькому полоні.
Ось рядки з учнівської стіннівки загальноосвітньої школи №2 міста Новгорода-Сіверського, які готував еколого-краєзнавчий гурток «Сіверія». Подаємо матеріал за 2004 рік дослівно: «…Готель буде потім, але спочатку суцільно руйнується один з корінних схилів над Десною, знищено десятки дерев, що були і окрасою міста, і протиерозійними охоронцями. Будова через певну кількість років стане «головним болем» для влади міста за своїми помилками щодо вибору місця розташування. І архітектори середньовіччя, звичайно, не могли врахувати того, що у 21 сторіччі нові проектанти майже впритул наблизяться до обителі, а схили яру будуть зрушені. Природні водотоки засипатимуть тисячами тонн гірських порід. А як поведе себе дощова і тала вода?»
Усі передбачування юних краєзнавців виправдалися вже 2009 року, коли за п’ятдесят метрів від біло-блискучої споруди тисячі кубів глини понесла дощова вода вниз, замулюючи городи мешканців під високим пагорбом. Нині, щоб зупинити відверто руйнівний процес, що має вигляд розкішного яру близько десяти метрів завглибшки та довжиною до тридцяти, обласна влада вишукує суму, що перевищує 10 мільйонів! І це відбувається на тлі геть понівеченого району, який не може останнім роком нормально дожити з дірковим бюджетом?
Хоча люди, які звуться християнами, добре знають, що причина руйнації — не дощова проблема.
Жени від себе раба
Підсумком цієї історії є те, що колишня перлина культури, науки, просвітництва та духовності 17 – 19 століття заслуговує зовсім на інше покровительство, аніж на невсипучі очі «кам’яних вождів».
Навіть якби зі славного списку доля залишила тільки історичну пам’ять про Новгород-Сіверську чоловічу гімназію (1789 – 1917 рр.), перед іменами її випускників та викладачів навіть цивілізована Європа мала б стати на коліна. Професори Халанський, Тимковський, Буяльський, Максимович, Ушинський, народник-винахідник Кибальчич, письменники Чалий, Куліш, науковець Самоквасов, державний діяч Науменко тощо. А ще ж — духовні діячі, як-то Дмитро Туптало, Лазар Баранович… І незабутні діячі музики, мистецтва, культури, театру: Рачинські, Ассінґ, Райлян, Уралов…
Прагматична влада, пообіцявши урочисто 2010 року «заможне життя вже сьогодні», від зими до зими тільки споглядає, як остаточно сходять з економічного простору підприємства, зникає автотранспортна система пасажирських перевезень, небувало швидко закриваються сільські школи. Місто через занедбану економіку ледь дихає упродовж двадцяти років, вимолюючи «наверху» чергову порцію грошенят для вчителів, лікарів, культпрацівників.
Тож привід сумніватися у негативному впливі комуністичних тиранів на життя громади старого українського містечка, навіть коли вони у камені, бетоні чи бронзі, відпадає сам собою. З біснуватими ідеями наш навколишній простір немов провалився у непрохідне і мутне болото, заплутавшись в економічних та соціальних негараздах, духовній руйнації.
Але ж має бути вихід!? Тож уперед! І для початку звільнимо душу від рабства, остаточно вигнавши його зі своєї свідомості!
Борис ДОМОЦЬКИЙ,
м. Новгород-Сіверський
| Читайте також |
| Коментарі (0) |