Зв'язок між дроном і Лєніним

Сів у таксі в одному з прифронтових міст.Таксист уточнює, чи мені на вулицю Прокоф’єва. Кажу — не знаю такої. На карті не бачив. Виявилось — це стара назва, ще з радянських часів, до декомунізації.

Водію на вигляд не більше тридцяти років. Всю дорогу він почав розповідати: що ця ваша декомунізація — дурня, що для чого зносити пам’ятники, для чого перейменовувати вулиці, що це все дорого, незрозуміло, що людям, мовляв, нема чим зайнятись, а ці тільки й роблять, що міняють таблички. І все це — щоб пиляти бабло з бюджету.

Я слухав мовчки, бо сперечатися немає сенсу. Бо ця розмова — вже пізно.
Йому, як і багатьом подібним, доведеться покинути це місце. Втікати від війни, ставати переселенцем. І вже десь там, на чужині, він раптом почне щось розуміти про історію й причини цієї війни. Про те, чому декомунізація — це не забаганка, а захист.

Про те, чому “чим подалі від росії” — це не лозунг, а стратегія виживання.
Але це вже буде пізно. Бо якби це все — історія, критичне мислення, причинно-наслідкові зв’язки — було закладене на рівні базової освіти, то таких війн би просто не сталося.
Бо це наслідок.

Наслідок поколінь, яким замість освіти дали телевізор. Наслідок світогляду, в якому вчитися — “не обов’язково”, а головне щоб була робота, стабільність і “не гірше, ніж учора”. Бо «какая разніца», коли жопа в теплі, а холодильник повний.

І може, скоро його старенький хюндай роз’єбе FPV-дрон, бо як не як — до фронту усього лиш 17 км… Але він так і не побачить зв’язку між дроном і тим, що на площі міста стояв Ленін.
А він є.
Прикро

Іван ПІШТА