Майстриня української ляльки

Коли поглянеш на неперевершену українську вишивку, відчуєш на дотик тканину українського домотканого рушника, поглянеш на національні сюжети творів майстрів різних ремесел — і на душі легко-легко стає! Натомість бюрократ любить не стільки свято, як процес — нескінченної метушні. Адже у такий спосіб з’являється можливість на людях публічно імітувати свою незамінність у цьому світі, причетність до подій, що відбуваються у районі.
Але грець з ними, «напівпатріотами» при владі, поговорімо краще про вічне — про красу. У такі дні, коли влада прагне засвітитися на людях найпривабливішими кольорами щирої любові до своїх підопічних, народні умільці із задоволенням виходять до громади, демонструючи найкраще, чим народ український є недосяжним для інших, — свої неперевершені таланти!

Цього разу знов я навідався на сходинки районного будинку культури, щоб відвідати найкращі експозиції місцевого творчого бомонду. Художники, різьбярі, майстри-теслі — кого тільки Бог не послав на зустріч з тими, хто поважає мистецтво України і рідного краю у всіх його проявах.

Новгородські музи

Історія появи на території нашої держави перших ляльок ховається у глибинах прадавніх часів. Самому довелось брати до рук підняті із землі під час археологічних розкопок ті речі, які наші попередники за доби Трипілля вважали за ляльку. Найчастіше ці глиняні вироби своєю зовнішністю нагадували жіночу фігуру. Ніякого дива: у протоукраїнців на генному рівні успадковувався культ жінки — матері. Лялька супроводжувала людину по життю. Вона, творіння рук людських, знайшла своє втілення у різноманітних творах української літератури. Цих іграшок, схожих на людських істот, полюбляли завжди у родинах українців, незалежно від майнового статку. Для виготовлення ляльок використовувався різний матеріал: ганчір’я, глина, деревина, м’які метали, скло. Найдешевшою сировиною чи провідним матеріалом виробництва ляльок зазвичай було різне ганчір’я, а лялька-мотанка виявилась найбільш зрозумілою для дітей та дорослих.

Останніми трьома десятиліттями у Новгороді-Сіверському набрало сили виробництво «матрьошок», елементу народної культури сусідньої країни на північному сході — Росії. Досить довгий час серед майстрів- різьбярів ще за часів Союзу нав’язливо культивувався проект виготовлення дерев’яних болванок — матрьошок, які витіснили думку про виріб як такий, що не має нічогісінько спільного з яскраво народною і самобутньою культурою України. Нарешті монополії «ваньок-встаньок» та «замоскворіцьких матрьошок» настав кінець.

Тамара Миколаївна Мельник зайняла ту нішу напрямку народної творчості прадавньої землі, про існування якої у нас вже і згадувати не було кому, хіба що милуватися картинками, збереженими у приватних архівах чи дбайливими господарями, які за своїм успадкованим менталітетом не могли дозволити зникнути з життя таким лялькам з шухляд.

Вона приїхала до Новгорода-Сіверського проходити військову службу у прикордонній варті. Служила упродовж майже п’ятнадцяти років, а потім вийшла на пенсію за вислугою років. Так і розпочалася зовсім нова смуга життя, про яке, за словами самої ж пані Тамари, вона і не мріяла. Хоча як казати. Адже, коли ходила до школи, мама показувала і гарно виготовлені ляльки, і саму технологію вироблення. Чи то мала була, чи не захопила зразу ідея опанування старовинного ремесла — тому на довгі сорок років, за словами Тамари Миколаївни, мамина пропозиція була захована далеко. «Винуватицею», каже, стала довжелезна цьогорічна зима з морозами, нудними, немов собача пісня, вітряними вечорами. Ось само собою і пробудилося до життя мистецтво, що притихло колись на довгі десятиліття, щоб з новою силою розгорітися в руках Тамари Мельник, уродженки поліської глибинки — Щорського краю, де поміж боліт і лісів заховалося село Кучинівка. Скоріш за все, майстриня української ляльки ще не встигла як слід проаналізувати свій родовід на предмет виявлення захоплення окремими членами роду мистецтвом створення звичайнісінької ляльки.

Пані Тамара взяла добрий старт на родючому новгород-сіверському творчому ґрунті. У неї все виходить так швидко, немов на фабриці, де виготовляють дитячі іграшки. Хоча робота непроста, адже йдеться про розумне, привабливе, естетичне оформлення виробів з яскравим національним колоритом. А ще її справа пов’язана з ремеслом шевця, закрійника, модельєра, інших фахівців. Оскільки добру справу бачать зразу, новгород-сіверська майстриня вже має певні напрацювання, які дозволили зробити їй виставки на різних святах, а також представити свої роботи у музеї-заповіднику «Слово о полку Ігоревім». Вже є і запрошення на виставки до інших міст Чернігівщини.

Лялька-оберіг

На нашу думку, нині вкрай необхідно підтримати на рівні районної влади поширення на Новгород-Сіверщині прекрасного українського мистецтва — виготовлення ляльок-мотанок на життєвих, побутових, історико-культурних сюжетах українського народу. Неабиякого значення набуває проблема поширення теренами регіону досвіду, вміння, кращих досягнень Тамари Мельник. Задля втілення такої мрії майстриня відгукнулася на пропозицію керівництва районного будинку школярів (директорка Олена Чмир) та міського навчально-виховного комплексу школи-садочку «Дзвіночок» (директор Валерій Шинкаренко) щодо започаткування роботи груп дітей у відповідних профільних гуртках.

У будинку школярів ми побачили прекрасні прагнення жінки організувати повноцінну роботу учнів при відвідуванні гуртка: тут створюється інтер’єр селянської хати, найпотужнішого оберегу кожного українця. Вже на початковій стадії цієї неодноденної справи спостерігаємо прагнення свідомої українки облаштувати світлицю, де б панував потужний український дух, який відтворюють всілякі побутові речі, елементи вбрання жінок і чоловіків, знаряддя праці, майстерно виготовлені рушники, вишивки, посуд, гончарні вироби тощо. За задумом керівниці гуртка у перспективі не тільки вона, а й діти будуть займатися справою у національному вбранні, адже в такий спосіб діти відчуватимуть енергетику потужного українського поля, яке має надзвичайну силу тисячоліть у часі і сотні тисяч кілометрів у просторі!

Бажаємо національно свідомій українці з Поліського краю віри і сподівань на розвиток тієї великої справи, за яку вона взялась і в якій зможе виховати покоління нової української еліти, що розумітиме українську культуру, українську спадщину через відтворення споконвічних традицій, мистецтв, ремесел, одним із яких і є лялькарство — тисячолітній спадок непереможного українського духу! Слава Україні!!!

Борис ДОМОЦЬКИЙ,

м. Новгород-Сіверський