Візія його війни

Спершу, коли він потрапив у міністерство оборони, його бісили скляні очі і розмірений день чиновництва, чиє життя мало чим відрізнялося від довоєнного.

Він не розумів, як так можна бути маленькими бюргерами під час такої масштабної війни, захопитися величним штормом навколо, смиренно ходити у сховище і зі сховища під час повітряних тривог.

"Навіть таку несамовиту стихію, як війна, може у собі втопити бюрократія та посередність!" – визнавав він.
Але згодом його внутрішній вогонь, котрий так не хотів уживатися з навколишньою сірістю, таки заспокоївся і знайшов свій шлях далі.

Перший і головний раз це сталося, коли недовгий проект по поставках невеликих, але смертоносних дронів, він довів до кінця, і зграї цих сірих пластикових пташенят пурхнули кудись у глибокий тил росіян і щось там спалили.

Кілька днів по тому він відчував велике полегшення, ніби знайшов ключ до замка, котрим були заковані його ноги і руки. Далі він зрозумів головне; оці миршаві посадовці навколо – це його зброя.

Це гвинтівки з оповідання про Мексиканця Джека Лондона, це – інструменти у його власній війні. Він – порох, що породжує вогонь у зброї, вони – механізми, котрі під вогненною дією безхитрісно і покірно виконують його волю, волю стихії.

«Я зруйную ваші мости і дороги, я скручу дроти з ваших їх ліній електропередач, я розбомблю усі ваші порти. Світове море закриється перед вами. Усі ваші трубопроводи будуть кровоточити, рейки на ваших усіх залізницях скрутяться від жару мертвими кучерями. Ви захлинатиметеся власною нафтою, задихатиметеся у власному газі. Міста ваші стануть темними, як ваші душі.
В небесах ваших ширятиме ваша смерть, в водах навколо вас кишітиме ваш біль - і тільки в глибоких норах землі ви знаходитиме прихисток, де могильна тиша доїдатиме ваші душі.
Ви – ті, хто байдуже дивився на наші смерті, хто був незворушний перед нашими муками – ви сподівалися, що тисячі ракет, тисячі танків, тисячі літаків, ядерні бомби – оце все робить вас недоторканими, недосяжними для нас, що ви спостерігатимете, а ми – страждатимемо.
Але це не буде так.
Вам уже призначено так само, як ми колись, тікати вглиб своєї країни. Але – не так, як у нас – ваші ж сусіди не прийматимуть вас, гнатимуть далі. В Сибір, в пустелі і тундри.
Ви думали, що ваша мерзенна земна сила убезпечить вас, але ви не знаєте, що є сили набагато більші.
І той, хто має сміливість, може приступити до найвищого престолу, і сказати: розсуди нас! нехай лишиться тільки один з-поміж нас, той, на чиєму боці правда!
Давайте ж подивимося, чиї ангели-охоронці сильніші, ходімо ж глянемо - чиє існування дорожче Всевишньому? Ви, котрі звикли, що демони охороняють вашу країну – подумайте, чи посміють вони противитися справедливому вироку?»

Ігор ЛУЦЕНКО