Вітальня, зала, світлиця, парадна...
А як у вас називали ту недоторкану кімнату в домі, в якій не можна було спати, смітити і зайвий раз заглядати.
Мені дуже подобається варіант "велика хата", саме так вітальню називає моя бабуся Тома, а баба Маруся називала їх кОмнатою, саме з наголосом на "о".Напевно така була чи не в кожному сільському домі.
Обов'язковим її атрибутом був лакований гарнітур, завдовжки метрів 4-5, якраз щоб заставити ним одну глуху стіну. В шафах гарнітуру зберігався празниковий одяг, який одягався лише на чиєсь весілля, чи перше мая.
Норкові шапки, зав'язані в хустинки і напхані цигарками, або милом, щоб моль відлякати. На поличках лежала постільна білизна, на якій ніхто ніколи не спав та рушники, якими ніхто не втирався.
Весь той крам чекав свого часу, щоб передатись в спадок разом з приданим.
У фабричних коробках стояло святкове взуття, напхане газетами, щоб носаки не попідгинались догори.
Серванти тріщали від сервізів в золоті та кришталю, які ніколи не використовувались за призначенням.
Чи не в кожній чашці на дні тарабаніли копійки, гудзики, булавки, молочні зуби дітей та перстні, що вдягались коли? Правильно — на чиєсь весілля чи перше мая.
В антресолях— новенькі кухонні комбайни чи праски, з пилесосами чи фенами, ще в "рідному" пакуванні, які діставались по страшенному блату і чекали своєї черги дістатись комусь в придане із дітей.
Підлога, по периметру була застелена ковром, якого ніколи не виносили, адже він був придавлений не лише 5-ти метровою стінкою, а й диваном з двома креслами, розкладним столом та вісьмома стільчиками в комплекті.
Диван та кресла були застелені велюровими дивандеками. Вони майже ніколи не розкладались і на них ніхто не спав з хатніх.
Такої честі удостоювались родичі, що приїхали здалеку і лишались ночувати після святкування чийогось дня народження.
Стіл був прибраний святковою скатертиною, яка обов'язково замінювалась клейонкою, перед його сервіруванням. Стільчики з м'якими спинками, під час гостювання, виносили в дитячу, а по обидва боки стола ставились довгі дерев'яні лавки, застелені м'якенькими коциками.
У вітальні дуже рідко топилось в грубці, тому її жартома називали льохом або витверезником.
Ще в таких кімнатах модно було фотографуватись, коли з'явилися перші фотоапарати-мильниці, адже це була найкраща кімната в хаті, яка показувала статусність твого сімейства.
В домі моїх батьків не було класичної вітальні-музею, так як вона була прохідною та ще й з телевізором. Тому ми з братом не відчули того вайбу "недоторканої кімнати", куди не можна заходити в повсякденному одязі і, борони Боже, сідати на диван чи кресло.
А от ми з чоловіком, взагалі перетворили вітальню на нашу спальню, так як свою віддали— для сина.
Чи існують такі вітальні–музеї в наш час?
P.S. Ну і як же без фото у вітальні моїх батьків. Тут я, студентка першого курсу, позую в маминому халаті. Брат— режисер-постановник, покерував зробити фото в стилі "ой, а я й не очікувала"
Юлія ІЛІНСЬКА - ДРАГАН
Мені дуже подобається варіант "велика хата", саме так вітальню називає моя бабуся Тома, а баба Маруся називала їх кОмнатою, саме з наголосом на "о".Напевно така була чи не в кожному сільському домі.
Обов'язковим її атрибутом був лакований гарнітур, завдовжки метрів 4-5, якраз щоб заставити ним одну глуху стіну. В шафах гарнітуру зберігався празниковий одяг, який одягався лише на чиєсь весілля, чи перше мая.
Норкові шапки, зав'язані в хустинки і напхані цигарками, або милом, щоб моль відлякати. На поличках лежала постільна білизна, на якій ніхто ніколи не спав та рушники, якими ніхто не втирався.
Весь той крам чекав свого часу, щоб передатись в спадок разом з приданим.
У фабричних коробках стояло святкове взуття, напхане газетами, щоб носаки не попідгинались догори.
Серванти тріщали від сервізів в золоті та кришталю, які ніколи не використовувались за призначенням.
Чи не в кожній чашці на дні тарабаніли копійки, гудзики, булавки, молочні зуби дітей та перстні, що вдягались коли? Правильно — на чиєсь весілля чи перше мая.
В антресолях— новенькі кухонні комбайни чи праски, з пилесосами чи фенами, ще в "рідному" пакуванні, які діставались по страшенному блату і чекали своєї черги дістатись комусь в придане із дітей.
Підлога, по периметру була застелена ковром, якого ніколи не виносили, адже він був придавлений не лише 5-ти метровою стінкою, а й диваном з двома креслами, розкладним столом та вісьмома стільчиками в комплекті.
Диван та кресла були застелені велюровими дивандеками. Вони майже ніколи не розкладались і на них ніхто не спав з хатніх.
Такої честі удостоювались родичі, що приїхали здалеку і лишались ночувати після святкування чийогось дня народження.
Стіл був прибраний святковою скатертиною, яка обов'язково замінювалась клейонкою, перед його сервіруванням. Стільчики з м'якими спинками, під час гостювання, виносили в дитячу, а по обидва боки стола ставились довгі дерев'яні лавки, застелені м'якенькими коциками.
У вітальні дуже рідко топилось в грубці, тому її жартома називали льохом або витверезником.
Ще в таких кімнатах модно було фотографуватись, коли з'явилися перші фотоапарати-мильниці, адже це була найкраща кімната в хаті, яка показувала статусність твого сімейства.
В домі моїх батьків не було класичної вітальні-музею, так як вона була прохідною та ще й з телевізором. Тому ми з братом не відчули того вайбу "недоторканої кімнати", куди не можна заходити в повсякденному одязі і, борони Боже, сідати на диван чи кресло.
А от ми з чоловіком, взагалі перетворили вітальню на нашу спальню, так як свою віддали— для сина.
Чи існують такі вітальні–музеї в наш час?
P.S. Ну і як же без фото у вітальні моїх батьків. Тут я, студентка першого курсу, позую в маминому халаті. Брат— режисер-постановник, покерував зробити фото в стилі "ой, а я й не очікувала"
Юлія ІЛІНСЬКА - ДРАГАН
Читайте також |
Коментарі (0) |