Квітка від дружки

До вторгнення осінню були весілля, багато. Їх загалом в осінь було багато.

Часом я йшла на весілля дружкою, більше меншою, старшою дружкою я була тільки раз. Дружка то почесна річ - сидить коло молодої, отримує гроші і за викуп і за квіти. Ще вони обоє їдуть фотографуватись з молодими.
Часом якась з дружок має ходити з молодою і просити на весіллля, носити булку в хустці - але таке трапилось тільки раз.

Вішати гостям квіти - то найважче, бо квіти треба по рангах, почесним гостям кращенькі, решті - решту. Не переплутати - неодруженим на лівий бік, одруженим навпаки, тут складно, бо стоїть собі пара в обнімочку, думаєш вони вже - а вони тільки через два тижні женяться.

Але одного разу ми з старшою дружкою добряче заробили на тих квітах. Приїхали ми в Київ, на весілля, ну і, як годиться, після загсу і перед всіданням за столи пішли зі своїми квітами. Першій - матері молодої, почесну, дорогу квітку, ну вона нам і кинула грошей - стільки скільки годиться матері молодої.
І от коли ми підходили до людей - вони зиркали в пакет і кидали не менше. Бо в Києві ця традиція втратилась, на той час люди були незвичні до квіток на весіллях і не знали, що за це кидають якусь дрібничку.

Так як мені тоді було 16 років, а старшій дружці 18, то ми вирішили, що дорослі люди краще знають, що роблять. Та й не заперечували
Дуже вигідне те дружкування було.

Олена ЗАХАРЧЕНКО