Він дихав Україною
До 85-річчя з дня народження Станіслава Реп’яха (14.05.1938 – 29.06.2012)
Станіслав Панасович Реп’ях – ціла епоха в українській культурі. Ніжний лірик і гострий сатирик, публіцист, майстер художнього перекладу прозових і поетичних перлин світового письменства, глибокий знавець історії, вдумливий літературний критик, мудрий наставник творчої молоді, автор текстів і музики популярних далеко за межами України мелодійних пісень, палкий захисник національних святинь, полум’яний патріот рідної землі, - таким запам’ятався митець усім, хто мав щастя спілкуватися з ним і вчився у нього працелюбству, любові до життя і людей.
«Різні за настроями твори Станіслава Панасовича випромінюють світло і спокій, тривогу й смуток, гнів і розчарування, радість і віру в краще майбуття. У його творчому доробку є вірші іронічні, жартівливі, сповнені доброго гумору. Сатиричні твори пройняті глибоким сарказмом, спрямовані проти несправедливості, духовної деградації, потворних виразок суспільства», - писала відома діячка педагогічної ниви Тетяна Матюшкіна.
Поліська земля давала Станіславу Реп’яхові життєдайну силу, і вдячний син присвячував їй проникливі твори.
Моя ти, земле…
Летять удаль натомлені віки.
Внизу – хрести і батьківські могили.
Моя ти земле, і діди й батьки
Жили тобою і тобою снили.
Я тут збагнув, як руниться весна,
Я тут відчув усю любов до тебе.
Моя ти земле, скибко запашна,
М’яка і ніжка, мов окраєць неба.
Яка краса душею розцвісти
Серед полів, де жито і калина.
Моя ти земле, ненько моя ти.
А я – твій син. А я – твоя кровинка.
Мій Чернігове
Ти жив по шию в руїнах, в холоді.
Понівечили гусениці, пострупили брук.
Ти жив, сльозами наскрізь просолений,
І ніколи не опускав рук. Ти жив!
Дивився в Десну і в небо,
Вбирав очима густу голубінь,
Тесав дубам непокірні ребра,
Цеглу клав і ростив голубів.
І ось ти йдеш. Голова під хмарами.
Сонце на плечі золото ллє,
Серце дзвенить тугими ударами,
Ритми відстукує серце моє.
Мій Чернігове! Як з людиною,
Я часто розмови веду з тобою.
А ти наливаєш мене силою, щедрістю, любов’ю.
Чарівна природа, люди праці, видатні діячі України, її історія, духовні скарби світу – головні теми поезій Станіслава Реп’яха. Тарас Шевченко, Григорій Сковорода, Олександр Довженко, Микола Гоголь, Павло Тичина, Володимир Мономах, Самійло Величко, Опанас Маркович, Василь Симоненко, Борис Олійник, Леонід Глібов стали героями віршів талановитого поета.
Прізвище Станіслава Реп’яха все частіше на початку 1960-х років з’являлося в періодиці, американська «Антологія української поезії» в передмові до І тому назвала чернігівців Петра Пулінця і Станіслава Реп’яха перспективними молодими поетами України.
«Твоїм іменем» (1965), «Барви» (1967), «Листя» (1969) – ці збірки поезій Реп’яха засвідчили його творче зростання і знайшли своїх читачів як старшого, так і молодого поколінь. Тоді Станіслав Реп’ях був газетярем, працював спочатку в обласній молодіжній газеті, а потім у редакції «Деснянської правди».
На початку 1970-х років Ст. Реп’ях підготував літературно-мистецьку картку Чернігівщини, яку назвав «Сузір’я зачарованої Десни». В ній було зібрано близько 450 імен митців, що уславили Деснянський край у слові, фарбі, музиці. Але в той час деякі персоналії, зокрема Григорій Кочур, видатний перекладач, викликали гнів партійного керівництва і публікацію матеріалів у часописі «Жовтень» припинили, а Реп’яха перестали друкувати.
Станіслав Панасович переключився на позаштатну роботу в Українському радіо. Багатостраждальне «Сузір’я зачарованої Десни» лише в 1983 році дійшло до читача у переробленому вигляді. Спочатку автор переробив його за принципом туристичних маршрутів. Потім, на вимогу видавців, скомпонував під назвою «Літературні музеї Чернігівщини». Тираж становив 75 000 примірників. Перший розділ присвячений Чернігівському літературно-меморіальному музею-заповіднику М.М.Коцюбинського.
Варто зазначити, що Станіслав Реп’ях створив цілу «Коцюбинськіану». У дім свого духовного вчителя поет приходив у складні, вирішальні моменти свого життя. Вірш «У музеї Сонцелюба» звучить як висока ода цьому святому місцю «колодязю снаги людського духу». Поезія «Багряний кошик» навіяна спогляданням одного з експонатів меморіального будинку письменника. Поетичним гімном чернігівському заповіднику автора «Intermezzo» є тетраптих С.Реп’яха «Моя Кааба» (У музеї М.М.Коцюбинського). Він стверджує, що міліє потік відвідувачів до цього літературно-меморіального закладу так само, як і до Кааби, священної пам’ятки ісламу у Мецці, місця паломництва мусульман усього світу.
Відвідування домівки Сонцелюба допомагає глибше зрозуміти і відчути витоки творчих задумів Митця. Зустрічі Михайла Коцюбинського з Каменярем у Львові навесні 1905 року присвячений вірш «Франко читає Коцюбинському «Мойсея».
Він сіть сховав і почав читати…
Ставали слова, мов солдати на чати.
«Народе мій! Закутий велете!
Зерно надій не перемелете!
Бачу вруна в серцях юних.
З ними майбутнє! Народові бути!
Вкраїні бути! Моїм нащадкам!
Епоха будить нашу нещадність
До кривди злої, до зради підлої.
До щастя-долі громадою підемо!
Вставайте, буряні, ламайте грати!»
Стала трибуною селянська хата.
Вже й люд навколо з ломами, кайлами…
Гойдалось полум’я в очах Михайла…
В «Чернігівських октавах» Станіслав Реп’ях також змалював незабутній образ Сонцепоконника, Болдину гору, де вічним сном спить Михайло Коцюбинський.
З грудня 1976 року протягом 35-х років Станіслав Панасович Реп’ях очолював Чернігівську організацію Національної спілки письменників України. На Чернігівщині було проведено десятки масштабних літературних свят, сотні вечорів ушанування письменників і мовознавців рідного краю: 150-річний ювілей Ганни Барвінок, 100-річчя з дня народження Миколи Славятинського, ювілеї Анатолія Олійника, Івана Кошелівця та ін. Відроджувались раніше заборонені та забуті імена. З ініціативи спілки було встановлено пам’ятний камінь на місці будинку Леоніда Глібова, меморіальні дошки В.Ганцову, К.Журбі, М.Слав’ятинському.
Започаткувавши 2002 року серію «Портрети земляків» С.П.Реп’ях розповів про видатних людей Чернігівщини: художників, музикантів, письменників: «А завтра – ліс і день» (Анатоль Олійник), «Був щасливою людиною» (Кузьма Журба), «Грані таланту» (Микола Слав’ятинський), «Іменем любові» (Олександр Шльончик), «Прийду таким, як є» (Дмитро Куровський).
Наступного 2003 року вийшли брошури про Валерія Інютіна, фотомайстра міжнародного класу, під назвою «Живе і житиме», Народного художника України Володимира Ємця – «Справді народний», Станіслава Маринчика – «Моє серце в Ічні». Книжкова виставка, що нині експонується в Чернігівському літературно-меморіальному музеї-заповіднику М.М.Коцюбинського, знайомить екскурсантів з багатьма збірками Станіслава Реп’яха: «Поезії» (1983), «Синівське» (1985), «Чернігівщина» (1985), «Голуба колиска» (1989), «Добриня» (1990), «Чиїсь голоси у мені» (1991), «Марево» (1993), «На ярмарок і з ярмарку». За збірник «За них скажемо: Голод 1932-1933 років на Чернігівщині» (літ. записи, впорядкування текстів С.Реп’яха, 1993 р.) автор відзначений орденом «За заслуги» третього ступеня згідно з Указом Президента України Віктора Ющенка. Таким чином, пошанована подвижницька діяльність С.Реп’яха, спрямована на висвітлення правди про Голодомор і жертв геноциду українського народу.
Усі сфери плідної діяльності Станіслава Панасовича Реп’яха (поета-пісенника, перекладача, раідожурналіста, редатора численних видань чернігівських авторів та ін.) неможливо розкрити у цій невеликій статті. Варто згадати, що С.Реп’ях був Заслуженим працівником культури України, лауреатом обласних, всеукраїнських та міжнародних літературних і журналістських премій.
Працівники музею-заповідника М.М.Коцюбинсбкого запам’ятали Станіслава Панасовича як натхненника і активного учасника літературно-музичних вечорів, конференцій, презентацій, великого енциклопедиста, естета, що захоплював переконливістю і артистизмом.
За активну популяризацію української літератури Станіслав Реп’ях 1992 року був удостоєний звання лауреата Чернігівської обласної премії імені Михайла Коцюбинського.
2018 року спливло вже 6 літ з часу відходу Станіслава Панасовича у Вічність. Директор Чернігівського музею М.М.Коцюбинського Ігор Юлійович Коцюбинський ініціював збирання матеріалів до книги «Йому ще жити й жити у серцях (Спогади про Станіслава Реп’яха)». Щира і світла книга знаходить відгук у серцях небайдужих читачів і друзів талановитого дослідника, автора пісень, чуйної і світлої людини.
Чернігівський музей- заповідник М.Коцюбинського
Станіслав Панасович Реп’ях – ціла епоха в українській культурі. Ніжний лірик і гострий сатирик, публіцист, майстер художнього перекладу прозових і поетичних перлин світового письменства, глибокий знавець історії, вдумливий літературний критик, мудрий наставник творчої молоді, автор текстів і музики популярних далеко за межами України мелодійних пісень, палкий захисник національних святинь, полум’яний патріот рідної землі, - таким запам’ятався митець усім, хто мав щастя спілкуватися з ним і вчився у нього працелюбству, любові до життя і людей.
«Різні за настроями твори Станіслава Панасовича випромінюють світло і спокій, тривогу й смуток, гнів і розчарування, радість і віру в краще майбуття. У його творчому доробку є вірші іронічні, жартівливі, сповнені доброго гумору. Сатиричні твори пройняті глибоким сарказмом, спрямовані проти несправедливості, духовної деградації, потворних виразок суспільства», - писала відома діячка педагогічної ниви Тетяна Матюшкіна.
Поліська земля давала Станіславу Реп’яхові життєдайну силу, і вдячний син присвячував їй проникливі твори.
Моя ти, земле…
Летять удаль натомлені віки.
Внизу – хрести і батьківські могили.
Моя ти земле, і діди й батьки
Жили тобою і тобою снили.
Я тут збагнув, як руниться весна,
Я тут відчув усю любов до тебе.
Моя ти земле, скибко запашна,
М’яка і ніжка, мов окраєць неба.
Яка краса душею розцвісти
Серед полів, де жито і калина.
Моя ти земле, ненько моя ти.
А я – твій син. А я – твоя кровинка.
Мій Чернігове
Ти жив по шию в руїнах, в холоді.
Понівечили гусениці, пострупили брук.
Ти жив, сльозами наскрізь просолений,
І ніколи не опускав рук. Ти жив!
Дивився в Десну і в небо,
Вбирав очима густу голубінь,
Тесав дубам непокірні ребра,
Цеглу клав і ростив голубів.
І ось ти йдеш. Голова під хмарами.
Сонце на плечі золото ллє,
Серце дзвенить тугими ударами,
Ритми відстукує серце моє.
Мій Чернігове! Як з людиною,
Я часто розмови веду з тобою.
А ти наливаєш мене силою, щедрістю, любов’ю.
Чарівна природа, люди праці, видатні діячі України, її історія, духовні скарби світу – головні теми поезій Станіслава Реп’яха. Тарас Шевченко, Григорій Сковорода, Олександр Довженко, Микола Гоголь, Павло Тичина, Володимир Мономах, Самійло Величко, Опанас Маркович, Василь Симоненко, Борис Олійник, Леонід Глібов стали героями віршів талановитого поета.
Прізвище Станіслава Реп’яха все частіше на початку 1960-х років з’являлося в періодиці, американська «Антологія української поезії» в передмові до І тому назвала чернігівців Петра Пулінця і Станіслава Реп’яха перспективними молодими поетами України.
«Твоїм іменем» (1965), «Барви» (1967), «Листя» (1969) – ці збірки поезій Реп’яха засвідчили його творче зростання і знайшли своїх читачів як старшого, так і молодого поколінь. Тоді Станіслав Реп’ях був газетярем, працював спочатку в обласній молодіжній газеті, а потім у редакції «Деснянської правди».
На початку 1970-х років Ст. Реп’ях підготував літературно-мистецьку картку Чернігівщини, яку назвав «Сузір’я зачарованої Десни». В ній було зібрано близько 450 імен митців, що уславили Деснянський край у слові, фарбі, музиці. Але в той час деякі персоналії, зокрема Григорій Кочур, видатний перекладач, викликали гнів партійного керівництва і публікацію матеріалів у часописі «Жовтень» припинили, а Реп’яха перестали друкувати.
Станіслав Панасович переключився на позаштатну роботу в Українському радіо. Багатостраждальне «Сузір’я зачарованої Десни» лише в 1983 році дійшло до читача у переробленому вигляді. Спочатку автор переробив його за принципом туристичних маршрутів. Потім, на вимогу видавців, скомпонував під назвою «Літературні музеї Чернігівщини». Тираж становив 75 000 примірників. Перший розділ присвячений Чернігівському літературно-меморіальному музею-заповіднику М.М.Коцюбинського.
Варто зазначити, що Станіслав Реп’ях створив цілу «Коцюбинськіану». У дім свого духовного вчителя поет приходив у складні, вирішальні моменти свого життя. Вірш «У музеї Сонцелюба» звучить як висока ода цьому святому місцю «колодязю снаги людського духу». Поезія «Багряний кошик» навіяна спогляданням одного з експонатів меморіального будинку письменника. Поетичним гімном чернігівському заповіднику автора «Intermezzo» є тетраптих С.Реп’яха «Моя Кааба» (У музеї М.М.Коцюбинського). Він стверджує, що міліє потік відвідувачів до цього літературно-меморіального закладу так само, як і до Кааби, священної пам’ятки ісламу у Мецці, місця паломництва мусульман усього світу.
Відвідування домівки Сонцелюба допомагає глибше зрозуміти і відчути витоки творчих задумів Митця. Зустрічі Михайла Коцюбинського з Каменярем у Львові навесні 1905 року присвячений вірш «Франко читає Коцюбинському «Мойсея».
Він сіть сховав і почав читати…
Ставали слова, мов солдати на чати.
«Народе мій! Закутий велете!
Зерно надій не перемелете!
Бачу вруна в серцях юних.
З ними майбутнє! Народові бути!
Вкраїні бути! Моїм нащадкам!
Епоха будить нашу нещадність
До кривди злої, до зради підлої.
До щастя-долі громадою підемо!
Вставайте, буряні, ламайте грати!»
Стала трибуною селянська хата.
Вже й люд навколо з ломами, кайлами…
Гойдалось полум’я в очах Михайла…
В «Чернігівських октавах» Станіслав Реп’ях також змалював незабутній образ Сонцепоконника, Болдину гору, де вічним сном спить Михайло Коцюбинський.
З грудня 1976 року протягом 35-х років Станіслав Панасович Реп’ях очолював Чернігівську організацію Національної спілки письменників України. На Чернігівщині було проведено десятки масштабних літературних свят, сотні вечорів ушанування письменників і мовознавців рідного краю: 150-річний ювілей Ганни Барвінок, 100-річчя з дня народження Миколи Славятинського, ювілеї Анатолія Олійника, Івана Кошелівця та ін. Відроджувались раніше заборонені та забуті імена. З ініціативи спілки було встановлено пам’ятний камінь на місці будинку Леоніда Глібова, меморіальні дошки В.Ганцову, К.Журбі, М.Слав’ятинському.
Започаткувавши 2002 року серію «Портрети земляків» С.П.Реп’ях розповів про видатних людей Чернігівщини: художників, музикантів, письменників: «А завтра – ліс і день» (Анатоль Олійник), «Був щасливою людиною» (Кузьма Журба), «Грані таланту» (Микола Слав’ятинський), «Іменем любові» (Олександр Шльончик), «Прийду таким, як є» (Дмитро Куровський).
Наступного 2003 року вийшли брошури про Валерія Інютіна, фотомайстра міжнародного класу, під назвою «Живе і житиме», Народного художника України Володимира Ємця – «Справді народний», Станіслава Маринчика – «Моє серце в Ічні». Книжкова виставка, що нині експонується в Чернігівському літературно-меморіальному музеї-заповіднику М.М.Коцюбинського, знайомить екскурсантів з багатьма збірками Станіслава Реп’яха: «Поезії» (1983), «Синівське» (1985), «Чернігівщина» (1985), «Голуба колиска» (1989), «Добриня» (1990), «Чиїсь голоси у мені» (1991), «Марево» (1993), «На ярмарок і з ярмарку». За збірник «За них скажемо: Голод 1932-1933 років на Чернігівщині» (літ. записи, впорядкування текстів С.Реп’яха, 1993 р.) автор відзначений орденом «За заслуги» третього ступеня згідно з Указом Президента України Віктора Ющенка. Таким чином, пошанована подвижницька діяльність С.Реп’яха, спрямована на висвітлення правди про Голодомор і жертв геноциду українського народу.
Усі сфери плідної діяльності Станіслава Панасовича Реп’яха (поета-пісенника, перекладача, раідожурналіста, редатора численних видань чернігівських авторів та ін.) неможливо розкрити у цій невеликій статті. Варто згадати, що С.Реп’ях був Заслуженим працівником культури України, лауреатом обласних, всеукраїнських та міжнародних літературних і журналістських премій.
Працівники музею-заповідника М.М.Коцюбинсбкого запам’ятали Станіслава Панасовича як натхненника і активного учасника літературно-музичних вечорів, конференцій, презентацій, великого енциклопедиста, естета, що захоплював переконливістю і артистизмом.
За активну популяризацію української літератури Станіслав Реп’ях 1992 року був удостоєний звання лауреата Чернігівської обласної премії імені Михайла Коцюбинського.
2018 року спливло вже 6 літ з часу відходу Станіслава Панасовича у Вічність. Директор Чернігівського музею М.М.Коцюбинського Ігор Юлійович Коцюбинський ініціював збирання матеріалів до книги «Йому ще жити й жити у серцях (Спогади про Станіслава Реп’яха)». Щира і світла книга знаходить відгук у серцях небайдужих читачів і друзів талановитого дослідника, автора пісень, чуйної і світлої людини.
Чернігівський музей- заповідник М.Коцюбинського
| Читайте також |
| Коментарі (0) |