Виявляється, ліквідація полку зв'язку -- в державних інтересах
Після публікації в "Сіверщині" статті "Полк сина Президента" ми отримали офіційну позицію міністерства оборони, яку й викладаємо нижче без коментарів. Щоправда, вона чомусь надіслана нам без підпису і на бланку регіонального медіа-центру МО. Час від часу в деяких ЗМІ з’являється відверто надумана, необ’єктивна і така, що не відповідає дійсності інформація щодо окремих аспектів діяльності та реформування Збройних Сил України.
Крайній випадок – про нібито скорочення окремих частин Збройних Сил в угоду комерційним інтересам.
У цьому контексті слід зазначити, що сталою європейською практикою чисельність Армії визначається на вищому законодавчому рівні. Україна не є виключенням. Відповідно Закону України від 20.09.11 року № 3742-VI “Про чисельність Збройних Сил України на 2012 рік” відповідно пункту 22 частини першої статті 85 Конституції України затверджена чисельність Збройних Сил України на 31.12.12 у кількості до 184 тисяч осіб, у тому числі до 139 тисяч військовослужбовців.
Це потребувало скорочення протягом року до восьми тисяч осіб.
Керуючись законодавчими вимогами, в системі оборонного планування, яка також визначена відповідним законодавством (Закон України від 18.11.04 № 2198- VI “Про організацію оборонного планування”) було проведено відповідні розрахунки та розроблено плани щодо оптимізації структури і чисельності національного війська для виходу на визначені показники. Згідно з цими планами протягом поточного року було розформовано ряд частин забезпечення, в тому числі полк зв’язку у Чернігові.
Слід відмітити, що будь-який полк зв’язку не є підрозділом, який безпосередньо виконує завдання на полі бою та несе відповідний бойовий потенціал. Це структура забезпечення, яка працює виключно в інтересах відповідного командування або комплекту військ (сил).
За радянських часів цей полк був полком зв’язку Першої армії Київського воєнного округу. За часів незалежності України він забезпечував діяльність Північного оперативного командування, яке розформовано у 2005 році. У подальшому в основному полк виконував резервні функції в інтересах Сухопутних військ.
В ході удосконалення структури системи зв’язку в рамках загального реформування Збройних Сил України, а також оновлення (цифровізації) техніки зв’язку було визначено, що згадана частина зв’язку не матиме військових функцій і завдань. Не має завдань – для чого утримувати? Саме тому, її було включено до відповідних планів на розформування.
Це також питання раціонального використання коштів платників податків, адже скорочення зазначеного полку дозволило щорічно заощаджувати декілька десятків мільйонів гривень видатків оборонного бюджету, які будуть спрямовані на закупівлю сучасних систем озброєння та підвищення соціальних стандартів військовослужбовців. Слід погодитися, що в цьому є сенс.
Тобто, в розформуванні полку зв’язку є лише один інтерес – державний.
Існує ще один аспект. В минулі роки через захоплення скороченням саме частин бойового складу, в Збройних Силах України створився певний дисбаланс між тими, хто виконує завдання на полі бою та тими, хто їх забезпечує. Звичайно, він потребує виправлення. І в новітній військовій реформі це передбачено і виконується. В поточному році жодного бойового підрозділу не скорочено. Навпаки, перерозподіл функцій забезпечення та розформування певних допоміжних структур дозволили знайти можливість для певного нарощування чисельності частин бойового складу.
Так, у 2012 році збільшена чисельність танкової бригади у Гончарівському, вона поступово нарощує власний потенціал. Тому, як нісенітниця виглядає посилання окремих журналістів нібито на “скорочення наполовину особового складу” цієї частини.
Взагалі, скорочення чисельності Збройних Сил України не є самоціллю реформи. Її мета значно глибше – наблизити нашу Армію до рівня кращих показників армій європейських країн, створити не велике, але підготовлене та повноцінно забезпечене професійне сучасне військо, яке спроможне гарантовано вирішувати завдання захисту держави не кількістю, а якістю. Це робиться за рахунок виведення балансів (фінансових, управлінських, оперативних, структурних), відновлення озброєння та закупівлі новітніх зразків, бойового вишколу особового складу, стандартизації військової служби та створення сучасної системи її мотивації. І не бачити того позитивного, що на цьому шляху зроблено протягом 2012 року і робиться зараз, наводити надумані і необґрунтовані звинувачення, означає не бути об’єктивним.
В будь-якій країні військова служба – почесна справа, яка заслуговує поваги і довіри громадян. Без цього важкий ратний труд втрачає сенс. Українські військові від солдата до генерала і адмірала чесно виконують свою місію – зміцнюють державний оборонний щит на землі, в повітрі і на морі, цілодобово несуть бойове чергування, виконують непрості завдання в гарячих точках. Це дорогого варто, насамперед, з моральної точки зору. Доцільно пам’ятати про це.
| Читайте також |
| Коментарі (0) |