Вбивство українки - це чорний расизм
23-річну українку Ірину Заруцьку жорстоко вбив у поїзді ДеКарлос Браун, який на відео прямо заявив: «Я вбив ту білу дівчину», обравши жертвою саме її, ігноруючи темношкірих пасажирів.
Попри очевидний мотив, провідні ЗМІ довго ігнорували трагедію, а коли повідомили — уникали теми раси, натомість звинувачуючи консерваторів у «політичній експлуатації» події.
Це цілком вписується у відому схему: коли злочин не відповідає зручному лівацькому наративу про «чорну жертву» та «білого агресора», його або замовчують, або подають у розмитій формі.
Якби раси помінялися місцями (білий нападник, чорна жертва, білі спостерігачі), ліві нарешті отримали б той імідж, мем і серіал Netflix, за яким вони ганяються десятиліттями. Натомість їм доводиться задовольнятися канонізацією таких покидьків, як Джордж Флойд.
І це не окремий випадок.
За даними Міністерства юстиції США, рівень убивств чорношкірих проти білих у десять разів вищий, ніж навпаки. Проте ця статистика рідко потрапляє на перші шпальти.
Причина глибше, ніж злочинність
Це стало можливим не «само собою», а як наслідок десятиліть цілеспрямованої лівацької пропаганди.
Політкоректність, культ «пригноблених меншин», штучне почуття провини білих — усе це роками насаджувалося у школах, університетах, медіа й політиці.
В результаті:
- злочинці отримують виправдання, бо належать до «захищеної групи»;
- суди відпускають небезпечних рецидивістів;
- ЗМІ перекручують факти, щоб не зруйнувати лівацький ідеологічний наратив;
а звичайні люди, як Ірина, стають жертвами цієї соціальної інженерії.
Смерть Ірини Заруцької — це не лише трагедія однієї молодої українки. Це дзеркало системної деградації Заходу.
Коли життя людини оцінюється не за її гідністю, а за відповідністю до ідеологічної схеми, суспільство перестає бути вільним і справедливим.
Це прямий результат багаторічної роботи лівацьких ідеологів, які вчать нас бачити «жертву» не там, де вона є насправді.
Питання: як довго ми ще дозволятимемо цій ідеології важити більше, ніж людське життя?
Сергій ЧАПЛИГІН
Попри очевидний мотив, провідні ЗМІ довго ігнорували трагедію, а коли повідомили — уникали теми раси, натомість звинувачуючи консерваторів у «політичній експлуатації» події.
Це цілком вписується у відому схему: коли злочин не відповідає зручному лівацькому наративу про «чорну жертву» та «білого агресора», його або замовчують, або подають у розмитій формі.
Якби раси помінялися місцями (білий нападник, чорна жертва, білі спостерігачі), ліві нарешті отримали б той імідж, мем і серіал Netflix, за яким вони ганяються десятиліттями. Натомість їм доводиться задовольнятися канонізацією таких покидьків, як Джордж Флойд.
І це не окремий випадок.
За даними Міністерства юстиції США, рівень убивств чорношкірих проти білих у десять разів вищий, ніж навпаки. Проте ця статистика рідко потрапляє на перші шпальти.
Причина глибше, ніж злочинність
Це стало можливим не «само собою», а як наслідок десятиліть цілеспрямованої лівацької пропаганди.
Політкоректність, культ «пригноблених меншин», штучне почуття провини білих — усе це роками насаджувалося у школах, університетах, медіа й політиці.
В результаті:
- злочинці отримують виправдання, бо належать до «захищеної групи»;
- суди відпускають небезпечних рецидивістів;
- ЗМІ перекручують факти, щоб не зруйнувати лівацький ідеологічний наратив;
а звичайні люди, як Ірина, стають жертвами цієї соціальної інженерії.
Смерть Ірини Заруцької — це не лише трагедія однієї молодої українки. Це дзеркало системної деградації Заходу.
Коли життя людини оцінюється не за її гідністю, а за відповідністю до ідеологічної схеми, суспільство перестає бути вільним і справедливим.
Це прямий результат багаторічної роботи лівацьких ідеологів, які вчать нас бачити «жертву» не там, де вона є насправді.
Питання: як довго ми ще дозволятимемо цій ідеології важити більше, ніж людське життя?
Сергій ЧАПЛИГІН
| Читайте також |
| Коментарі (0) |