Головна › Новини › СУСПІЛЬСТВО
Василь Нечепа: Головне — зібратися докупи
12-Жов-19 405 0.0 0
Український митець, кобзар, лірник Василь Нечепа вже об’їздив чи не всі гарячі точки на нашому Донбасі й у прифронтовій зоні та дав понад 70 концертів.

Василь Нечепа — відомий український митець, кобзар, лірник, народний артист України, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка, артист «Музичного батальйону», волонтер з багаторічним стажем — свого часу зі своїх кобзарських мандрів світом він привіз 200 тонн подарунків для дітей Чорнобиля, а нещодавно артист вкотре повернувся зі східного фронту. Походить він із стародавнього козацького роду Наливайків. Саме останнім митець і пояснює його бойовий дух і заповзятість. Та про все по порядку.

Коли ми зустрілися з Василем Григоровичем, він щойно повернувся з передової. Утім такі його поїздки — не рідкість. Він уже об’їздив чи не всі гарячі точки на нашому Донбасі й у прифронтовій зоні та дав понад 70 концертів. Проте цей був унікальний, бо проходив у окопах. Тож і розмова почалася саме з вражень. А вони, як з’ясувалося, були ще ті!

Каже, це був незапланований імпровізований виступ безпосередньо на позиціях однієї з гірсько-штурмових бригад Сухопутних військ ЗСУ. Як потім зазначив начальник групи цивільно-військового співробітництва Командування Сухопутних військ Збройних Сил України полковник Руслан Мирошниченко, було вперше, коли Народний артист України виступав перед бійцями в окопах. «Низький уклін Вам, дорогий наш Кобзар, Василь Нечепа, за справжність, мужність та віру в нас і Україну! Дякуємо Вам за підтримку наших Захисників!», — наголосив полковник Мирошниченко.

Сам же Василь Григорович каже, коли почалися обстріли бойовиків, переживав не стільки за себе, як за свій інструмент, бо ж у його кобзи немає... бронежилета. Та хай там як, а натерпітися довелося. Спочатку, каже митець, було все тихо. «Я заграв. Хлопці принишкли і ворог також, мабуть, українська пісня їм теж сподобалась. Закінчую одну, починаю другу, розумію, що час вичерпано, але ж всі так слухають... І тут раптом починаються обстріли. Та такі інтенсивні, ще й важкої зброї! Ми почали виходити, а ворог криє на повну. Адреналіну хапанули добре», — тепер уже з усмішкою розповідає Народний артист. А тоді було всім справді не до сміху.

Загалом Василь Григорович часто потрапляв у якісь нестандартні ситуації. Було це і під час Майдану. Коли він палав, Василь Нечепа вирішив пробиратися до хлопців із Беркута, щоб заспівати їм. Можливо, це змогло б зупинити наступ, розмірковував. Однак його туди не пропустили. Та й невідомо, як би обернулась ситуація.

А пояснює свою таку бойову вдачу Василь Нечепа тим, що рід його походить від славнозвісного козацького. Колись батько Василя розповідав йому, що його прадід Іван, народжений 1864 року, часто любив повторювати, що «рід наш знаменитий і про нього ще в книгах напишуть». Тоді Василь мало над цим задумувався, але коли вже став дорослим, мав своїх дітей і онуків, вирішив все-таки дослідити родовід. Засів надовго в архівах, і результат не забарився. «Я в архівах посидів чимало, але дослідив, що з цього мого двору гетьман Северин Наливайко походив і знаменитий Адам Кисіль звідси політику двигав». Тож знайшов Василь Нечепа могилу свого прадіда Івана і поклав на ній надгробок зі словами: «Є на світі наша слава — рід козацький, величавий». Внизу — тризуб з мечем. У верхній частині — хрест зі свайстям. Сваргу, — каже Василь Нечепа, — я зашифрував у хрест, щоб земляків не дратувати». А сварга — то давній знак неба! До речі, у Носівській сотні прізвища Наливайка не було, були Нечепи, Нечепенки. Може тому, каже Василь Григорович, ускладнювалися його архівні пошуки. Аж потім з’ясувалося, що прізвище Наливайко йому дали в поході під Берестечком. Під Берестечком він і загинув. Тому щороку Василь Нечепа навідується туди і складає пісенну шану своєму пращурові на його могилі. А згодом вирішив Василь Нечепа укласти ще й книгу «Рід козацький, величавий», в якій прадідове пророцтво й виконав. Вступне слово до цієї книги написав третій Президент України Віктор Ющенко, передмову — академік НАН України Микола Жулинський.

А тим часом Василь Нечепа продовжує розбудовувати свій козацький центр у рідній Носівці, а біля нього — верба, привезена гілочкою з Тарасової верби, яку на Мангишлаку посадив Шевченко. Хоче все передати онукам. Одного з них, Михайла, й своєму музичному ремеслу навчає та неабияк пишається його талантами і козацькою вдачею.

Для самого ж, мабуть, саме походження відіграло важливу роль в обранні фахом кобзарського мистецтва. Утім це було лише на інтуїтивному рівні, каже, а допомогли становленню митцю справжні педагоги, що траплялися на його шляху. Перші уроки, розповідає кобзар, отримав у місцевого таланта, народного скрипаля Олександра Сапіги. «Уже в юнацькі роки, коли навчався в музичній школі й училищі Чернігова, моїм найкращим учителем був Заслужений артист України Леонід Пашин».

Недавно Василь Нечепа на знак подяки виготовив своєму вчителеві меморіальну дошку і встановив її на будинку, де він жив у Чернігові. Тепер у місті є й вулиця імені Леоніда Пашина.

— Мене взяли служити в Німеччину і там я досить швидко став солістом. Із цього ансамблю, до речі, вийшло згодом багато відомих співаків і музикантів, зокрема й Лев Лещенко, але коли я повернувся, Пашин мене застеріг, щоб я не йшов у естраду.

Коли у 1972 році відкривали Палац культури «Україна» у Києві, на концерті я співав поруч з Муслімом Магомаєвим, Юрієм Багатіковим, Юрієм Гуляєвим, Євгенією Мірошниченко, Анатолієм Солов’яненком, Софією Ротару, Василем Зінкевичем і ще з багатьма видатними співаками й колективами. Тоді я думав, що у мене розпочалося щось надважливе у житті. Але Пашин трохи приборкав мої амбіції. Він каже, якщо хочеш співати, то я поставлю тебе на високу сцену, але для цього знадобляться роки, може, цілих десять. Як десять, я ж уже соліст? А Пашин мені відповідає: Вася — ти нуль. — Як нуль? А він веде далі: «До того ж, каже, тобі не потрібна естрада». Леонід Пашин також наказав не лізти і в співаки оперні. Говорив, що краще за Солов’яненка все одно не заспіваю, а треба робити те, чого ніхто не вміє. Тоді весь світ обспіваєш... А те, що ти там поруч стояв, так це ти просто нахапався, а школи в тебе нема».

Так з’явилися у Василя Нечепи кобза і ліра. Грати на них навчався у майстра світової слави Олександра Корнієвського, який отримав 25 років таборів. З того часу вони з інструментом нерозлучні. А Василь Нечепа продовжує свою благочинну місію. Колись, коли вибухнув Чорнобиль, він здійснив фактично кругосвітні гастролі, а всі кошти, що збирали люди в далеких краях, через організований ним фонд, йшли у вигляді медичних приладів, ліків, іншої допомоги постраждалим від атомного лиха. «Коли люди побачили, що я жодної копійки не беру собі, мені почали дуже довіряти. Тому і вдалося ось так з радянським паспортом об’їхати весь світ і зібрати колосальну допомогу. Щоб її перевезти, було задіяно літак «Руслан».

Та й нині такі подорожі тривають. Часто буває за кордоном з просвітницькою місією. Приміром, до Національної бібліотеки в Мадриді Василь Нечепа привіз чимало літератури про історію України, її становлення, «Кобзар» сімома мовами тощо. Каже, то була ціла епопея. Перед цим подібну акцію здійснював до Будапешта, і тоді книги вдалося передати через дипломатичні канали. А цього разу не склалося, тому віз, а це кілограмів сто, «на перекладних», доводилося роздавати пакунки на кордоні попутчикам, але таки довіз і вручив. Ще одна місія у Василя Нечепи — він бере активну участь у встановленні пам’ятників Шевченку в світових столицях.

Зараз у нас лихо інше — війна, констатує, тому волонтерська місія продовжується. А Василь Григорович тим часом наголошує, що, аби виграти цю війну, нам, українцям, потрібно виплекати внутрішню культуру і гідність. «Реформувати в Україні потрібно не лише економіку і прокуратуру з судами, а культуру перш за все. Українців переслідували кілька століть, тож цю війну ми маємо обов’язково виграти, інакше не буде держави. Тут усім українцям треба зібратися в один кулак.

— Перед нами сьогодні дуже складне завдання. Якщо для більшості європейських народів держави збудували попередні покоління, то нашим дідам, на жаль, цього не вдалося. Часто, виступаючи перед молодим поколінням, я так і кажу: ваші діди не змогли, а ви — мусите! Україна у нас одна. І коли ви прийдете додому, то скажіть своїм діду, татові, дядьку, що у нас в Україні страшна війна. І якщо ми цю війну програємо, ні вам, ні вашим дітям тут не жити. А щоб жити щасливо, треба любити і берегти свято свою землю. А ще — традиції свого народу.

І додає: у нас армія народна, а отже, — непереможна.

Марина КРИВДА, "Голос України"
Фото надано автором.



Теги:Василь Нечепа, Носівка, російсько - українська війна, кобзарі


Читайте також



Коментарі (0)
avatar