Варфоломіївські дні
Для багатьох українців патріарх Варфоломій, крім усього іншого, ще й врятував святкування тридцятиріччя Незалежности, адже без його епохального візиту надто випирали б усі оті монатіки та великогербові колупання в носі, якими відзначається нинішня влада. А завдяки вселенському патріарху принаймні два дні – 21 і 22 серпня були світлими, радісними і переможними.
Переможними перш за все над отою вічнонав’язаною нам, українцям, плаксивістю про те, що нас усі ображають (далі має йти перелік народів з їх простонародними кличками, що нині вважають неполіткоректними) - історичний візит першого по честі у всеправославному світі як рівного до рівного митрполита київського Епіфанія показав, що, кажучи іронічною нашою мовою, і ми, Химко, люди! Адже – це вже серйозно! – глава першої у диптиху (списку) церкви приїхав до глави останньої (поки що, бо далі буде йти македонська) у диптиху церкви, як до рівного. Патріарх Варфоломій і митрополит Епіфаній благословляли народ і служили з пастирськими посохами, цими символами їх духовної влади. Митрополит же РПЦ Онуфрій Березовський служити поруч із вселенським чи будь- яким іншим патріархом з посохом у руці права не має. Бо він є підлеглим справжнього глави своєї церкви - патріарха московського Кіріла Гундяєва. Та й за визначенням вселенського патріарха – охоронця церковних канонів митрополит Онуфрій не є Київським, а лише «перебуваючим у Києві», бо не може бути на одній території глав двох православних церков.
Переможним є візит вселенського патріарха Варфоломія до України й тому, що українці побачили: православіє – це не ота московська неохайна бородатість із заборонами і прокляттями, із архаїчною пишнотою пустоти, якими відзначається віками московська церква, миряни якої навіть не розуміють мови богослужінь. Ось коли патріарху Варфоломію за давнім нашим звичаєм стали дівчатка посипати дорогу пелюстками квітів під час урочистої його зустрічі, він взяв квіти і став сам посипати ними дівчинку, що несла кошика і всіх навколишніх. Це і є велич простоти: цим самим він показав – хвала належить Богу і всім людям, а не йому одному, як патріарху.
Священик Віктор Мартиненко, який служив літургію разом з афонськими монахами, що прибули разом із вселенським владикою, був вражений їх людяністю, простотою, доступністю. Якщо вже священик здивувався з цього, то що вже казати про мирян, які тільки й знають бундючне і відлякуюче московське православіє, яке забуло ще від часів задушеного подушкою митрополита Філіпа Количева, що Бог – то Любов, що без любові не буває Христа і Його церкви. Без любові православіє перетворюється в обрядославіє, як це й бачимо в російській церкві. Оте «козлогласованіє дячка», про яке писав ще обер- прокурор синоду РПЦ Побєдоносцев (до речі, абсолютно неканонічна посада!), живе й сьогодні у більшості храмів РПЦ – їм важливіше поставити ікону якої-небудь надуманої святої Матрони московської та царя Ніколая II, ніж дбати про любов до Бога і людей!
Переможним візит патріарха є й тому, що увіч розбиває переконання московської церкви про неканонічність української. Адже скільки б плакатів проти Варфоломія не намалювали отці церкви Гундяєва, у православному світі за межами колишнього СРСР знають: саме вселенський патріарх стоїть на сторожі єдності церкви Христової шляхом дотримання церковних правил, званих по- грецьки канонами. І після літургії біля собору святої Софії – Премудрості Божої у 20- хвилинній промові він сказав стільки важливих для православ’я речей, що її будуть вивчати у всіх православних духовних школах. І там же відкинув закиди московської церкви.
До речі, а з тими плакатами російська церква в Україні перебувала у смішному становищі – пишуть, мовляв, Варфоломій, ми тебе не звали. Таж він до вас і не приїхав! Він приїхав до визнаної канонічної української церкви! Ви тут дійсно ні до чого!
Переможним став візит і для самого патріарха – він та його оточення не говорять вголос про становище православних у Туреччині, де історично знаходиться осідок глави константинопольської церкви, але досить нагадати тільки про перетворення величного храму святої Софії у мусульманську мечеть та про приниження дрібним чиновницьким статусом патріарха в державній ієрархії Туреччини, яка визнає його лише главою нечисленної грецької громади в країні. Зрештою, і Фанар огороджений та богослужіння в храмі відбуваються при практичному безлюдді… Тож тріумфальний візит патріарха в Україну – не в останню державу по важливості у сьогоднішньому розбурханому світі, візит, коли його приймали президент, прем’єр-міністр, голова Верховної Ради, коли патріарх присутній на державних урочистостях і військовому параді, зокрема, коли він зустрічається з главами інших держав, коли на службі з ним моляться біля 15 тисяч вірних – такий візит підносить патріарха Варфоломія і в очах турецьких державників та змушує їх рахуватися з патріархом. Можна сказати, що сьогодні на сторожі статусу вселенського патріарха в недружньому середовищі стоять не тільки США, але й православна Україна. А це, до речі, найбільша православна країна, бо в Україні православних громад більше ніж у Росії чи Румунії, вже не кажучи про чехословацьку, албанську чи єрусалимську церкви.
Візит в Україну патріарха Варфоломія, безумовно, пришвидшить визнання нашої церкви румунською, болгарською, грузинською та албанською. Але головне, що він став переможним для самих українців – над обмеженістю своїх уявлень, над агресією російської т.зв. духовності, над сьогочасним політичним межичассям. Дякуємо, патріарше Варфоломію!
Василь ЧЕПУРНИЙ
Переможними перш за все над отою вічнонав’язаною нам, українцям, плаксивістю про те, що нас усі ображають (далі має йти перелік народів з їх простонародними кличками, що нині вважають неполіткоректними) - історичний візит першого по честі у всеправославному світі як рівного до рівного митрполита київського Епіфанія показав, що, кажучи іронічною нашою мовою, і ми, Химко, люди! Адже – це вже серйозно! – глава першої у диптиху (списку) церкви приїхав до глави останньої (поки що, бо далі буде йти македонська) у диптиху церкви, як до рівного. Патріарх Варфоломій і митрополит Епіфаній благословляли народ і служили з пастирськими посохами, цими символами їх духовної влади. Митрополит же РПЦ Онуфрій Березовський служити поруч із вселенським чи будь- яким іншим патріархом з посохом у руці права не має. Бо він є підлеглим справжнього глави своєї церкви - патріарха московського Кіріла Гундяєва. Та й за визначенням вселенського патріарха – охоронця церковних канонів митрополит Онуфрій не є Київським, а лише «перебуваючим у Києві», бо не може бути на одній території глав двох православних церков.
Переможним є візит вселенського патріарха Варфоломія до України й тому, що українці побачили: православіє – це не ота московська неохайна бородатість із заборонами і прокляттями, із архаїчною пишнотою пустоти, якими відзначається віками московська церква, миряни якої навіть не розуміють мови богослужінь. Ось коли патріарху Варфоломію за давнім нашим звичаєм стали дівчатка посипати дорогу пелюстками квітів під час урочистої його зустрічі, він взяв квіти і став сам посипати ними дівчинку, що несла кошика і всіх навколишніх. Це і є велич простоти: цим самим він показав – хвала належить Богу і всім людям, а не йому одному, як патріарху.
Священик Віктор Мартиненко, який служив літургію разом з афонськими монахами, що прибули разом із вселенським владикою, був вражений їх людяністю, простотою, доступністю. Якщо вже священик здивувався з цього, то що вже казати про мирян, які тільки й знають бундючне і відлякуюче московське православіє, яке забуло ще від часів задушеного подушкою митрополита Філіпа Количева, що Бог – то Любов, що без любові не буває Христа і Його церкви. Без любові православіє перетворюється в обрядославіє, як це й бачимо в російській церкві. Оте «козлогласованіє дячка», про яке писав ще обер- прокурор синоду РПЦ Побєдоносцев (до речі, абсолютно неканонічна посада!), живе й сьогодні у більшості храмів РПЦ – їм важливіше поставити ікону якої-небудь надуманої святої Матрони московської та царя Ніколая II, ніж дбати про любов до Бога і людей!
Переможним візит патріарха є й тому, що увіч розбиває переконання московської церкви про неканонічність української. Адже скільки б плакатів проти Варфоломія не намалювали отці церкви Гундяєва, у православному світі за межами колишнього СРСР знають: саме вселенський патріарх стоїть на сторожі єдності церкви Христової шляхом дотримання церковних правил, званих по- грецьки канонами. І після літургії біля собору святої Софії – Премудрості Божої у 20- хвилинній промові він сказав стільки важливих для православ’я речей, що її будуть вивчати у всіх православних духовних школах. І там же відкинув закиди московської церкви.
До речі, а з тими плакатами російська церква в Україні перебувала у смішному становищі – пишуть, мовляв, Варфоломій, ми тебе не звали. Таж він до вас і не приїхав! Він приїхав до визнаної канонічної української церкви! Ви тут дійсно ні до чого!
Переможним став візит і для самого патріарха – він та його оточення не говорять вголос про становище православних у Туреччині, де історично знаходиться осідок глави константинопольської церкви, але досить нагадати тільки про перетворення величного храму святої Софії у мусульманську мечеть та про приниження дрібним чиновницьким статусом патріарха в державній ієрархії Туреччини, яка визнає його лише главою нечисленної грецької громади в країні. Зрештою, і Фанар огороджений та богослужіння в храмі відбуваються при практичному безлюдді… Тож тріумфальний візит патріарха в Україну – не в останню державу по важливості у сьогоднішньому розбурханому світі, візит, коли його приймали президент, прем’єр-міністр, голова Верховної Ради, коли патріарх присутній на державних урочистостях і військовому параді, зокрема, коли він зустрічається з главами інших держав, коли на службі з ним моляться біля 15 тисяч вірних – такий візит підносить патріарха Варфоломія і в очах турецьких державників та змушує їх рахуватися з патріархом. Можна сказати, що сьогодні на сторожі статусу вселенського патріарха в недружньому середовищі стоять не тільки США, але й православна Україна. А це, до речі, найбільша православна країна, бо в Україні православних громад більше ніж у Росії чи Румунії, вже не кажучи про чехословацьку, албанську чи єрусалимську церкви.
Візит в Україну патріарха Варфоломія, безумовно, пришвидшить визнання нашої церкви румунською, болгарською, грузинською та албанською. Але головне, що він став переможним для самих українців – над обмеженістю своїх уявлень, над агресією російської т.зв. духовності, над сьогочасним політичним межичассям. Дякуємо, патріарше Варфоломію!
Василь ЧЕПУРНИЙ
| Читайте також |
| Коментарі (0) |