Вадим Медвідь - фронтовик, оптиміст

- Я Медвідь, а не медвєдь, - виправляє він когось. – Медвєді в росії.

Серед градації ветеранів з ампутаціями, подвійна ампутація рахується дуже «поважною». Але й там є свій рейтинг – чи залишились коліна, чи ні. У Вадима залишилось одне. Він, що називається, «парник». Накрило градами під Сіверськом, у 2022 році, коли він воював у 54 бригаді.

- Наша собака-сучка, «Гільза», яка жила з нами на позиції, потім знайшла та притягнула мою ногу до пацанів. Вона її й поховала.

Вадим балагур та суцільний оптиміст. Фанат Леся Подерв’янського, він сам чимось схожий на гумориста. Майже у кожному його реченні якісь прикол.

Оптимізм - його основна зброя зараз. Потужна зброя проти суму, негараздів та труднощів, яка показує іншим побратимам зі схожими пораненнями, що перемога народжується спочатку тільки всередині.

- Як ти плаваєш? - дивуюсь я.
- Ну, у мене не все ще відірвало. Ще, щось крім ніг залишилось, - заразне регочить Вадим. – Треную.

Перше, що роблять військові після ампутації, перевіряють чи залишилось саме цінне. Хоча головна цінність Вадима - це його родина. Перше, головне коло - мама, батько, сестра, дружина Наталія, син та донька.

- Теща мучалась з паралізованим від інсульта тестем, і жінка буде? - розповідає він. - Ні, думаю. Буду держаться так, щоб не повісити ще й себе на шию жінці.
- Доросле дитя, - посміхається Наталія, його дружина. - Але його життя зараз це мотивація для ветеранів зі схожими пораненнями.
- Коли дружина тебе перший раз лає, то означає що твоя родинна реабілітація закінчилась. Взагалі то Наталія у мене слухняна, - посміхається він, дивиться на дружину та додає на всяк випадок: - Це шутка.

Син Вадима, впертий та відважний як батько. Не вміючи плавати, без вагань, одягає рятувальний жилет та лізе у воду. Поруч з батьком.
Донька у мати. Розсудлива, романтична та терпляча.

Їх родина уособлення України, скаліченої війною, але незламної та життєрадісної.

Юрій ВЄТКІН