В СРСР навіть рубіни були фальшивими
...Потік клієнтів, які приходять з "палаючими" очима, несучи тремтячими руками скарби радянського періоду - кільця, сережки, брошки, "з рубінами, олександритами, топазами, сапфірами" і т.п., що залишилося їм у спадок від мами, тата, дідусів бабусь... А потім до кінця нашого спілкування та експертизи сумно бачити загасаючі вогники в цих очах і як міняються обличчя...
А справа ось у чому...буду прямолінійний і відразу "в лоб" - за всю історію СРСР в ювелірних магазинах і "втіхушку з-під поли" не було продано ЖОДНОГО ювелірного виробу З НАТУРАЛЬНИМИ КАМІННЯМИ. Це був свого роду завуальований обман, а точніше гра держави з неписьменністю та незнанням тонкощів ювелірних інтриг населенням величезної країни.
Все "дорогоцінне" каміння в ювелірних виробах країни - це або штучно вирощені в лабораторії аналоги, або взагалі пластик чи скло. У Радянському союзі абсолютно всі вироблені прикраси з червоним камінням були синтетичні, і тому було дві причини.
По-перше, у СРСР немає родовищ рубінів, придатних для ювелірних цілей. Корунди видобувають у невеликій кількості на Уралі та Кольському півострові, але для огранювання це каміння практично непридатне через численні включення і тріщини, та й колір поганий. А ввозити із зарубіжжя рубіни та сапфіри, витрачаючи на це дорогоцінну валюту, радянський уряд не збирався.
По-друге, у СРСР виробництво синтетичних корундів методом Вернейля та іншим подібним методом було поставлено просто чудово, бо корунди були необхідні для виробництва годинника, а після – лазерів. Так, Чорноріченський завод «Корунд» вже у 50-х роках XX століття отримав перші кристали темно-червоного рубіну та відпрацював технології виробництва олександритів, сапфірів, аметистів та топазів для ювелірної промисловості.
Але найбільший сплеск популярності ювелірних виробів із синтетичними сапфірами та рубінами припадає на другу половину 60-х років та 70-ті роки, коли на черговому пленумі ЦК КПРС було ухвалено рішення про створення масового ювелірного виробництва в країні. Саме тоді в широкий продаж надходять прикраси із позолоченого срібла та золота, зазвичай 583-ї проби, з великими яскраво-червоними прозорими вставками з «вернейлівських рубінів» або з яскраво-синіми – з «вернейлівських сапфірів». З'явилися також штучні корунди з ефектом зміни кольору – «олександрити». Камінь у них змінював колір залежно від умов освітлення через домішку ванадію.
Ті, перші синтетичні рубіни радянського виробництва, зараз вже є рідкісним зразком синтетичного каменю і прекрасного машинного огранювання. Але тоді синтетичні корунди були ні рідкісними, ні дорогими: собівартість одного каменю, включаючи огранювання, становила близько 3 рублів 20 копійок.
Таким чином - усі рубіни, турмаліни, сапфіри, блакитні шпинелі та олександрити, що продаються в СРСР у післявоєнний час (а до війни ювелірне виробництво було невеликим та артільним, в основному) – це синтетичні камені.
Олексій ТУЄВ
А справа ось у чому...буду прямолінійний і відразу "в лоб" - за всю історію СРСР в ювелірних магазинах і "втіхушку з-під поли" не було продано ЖОДНОГО ювелірного виробу З НАТУРАЛЬНИМИ КАМІННЯМИ. Це був свого роду завуальований обман, а точніше гра держави з неписьменністю та незнанням тонкощів ювелірних інтриг населенням величезної країни.
Все "дорогоцінне" каміння в ювелірних виробах країни - це або штучно вирощені в лабораторії аналоги, або взагалі пластик чи скло. У Радянському союзі абсолютно всі вироблені прикраси з червоним камінням були синтетичні, і тому було дві причини.
По-перше, у СРСР немає родовищ рубінів, придатних для ювелірних цілей. Корунди видобувають у невеликій кількості на Уралі та Кольському півострові, але для огранювання це каміння практично непридатне через численні включення і тріщини, та й колір поганий. А ввозити із зарубіжжя рубіни та сапфіри, витрачаючи на це дорогоцінну валюту, радянський уряд не збирався.
По-друге, у СРСР виробництво синтетичних корундів методом Вернейля та іншим подібним методом було поставлено просто чудово, бо корунди були необхідні для виробництва годинника, а після – лазерів. Так, Чорноріченський завод «Корунд» вже у 50-х роках XX століття отримав перші кристали темно-червоного рубіну та відпрацював технології виробництва олександритів, сапфірів, аметистів та топазів для ювелірної промисловості.
Але найбільший сплеск популярності ювелірних виробів із синтетичними сапфірами та рубінами припадає на другу половину 60-х років та 70-ті роки, коли на черговому пленумі ЦК КПРС було ухвалено рішення про створення масового ювелірного виробництва в країні. Саме тоді в широкий продаж надходять прикраси із позолоченого срібла та золота, зазвичай 583-ї проби, з великими яскраво-червоними прозорими вставками з «вернейлівських рубінів» або з яскраво-синіми – з «вернейлівських сапфірів». З'явилися також штучні корунди з ефектом зміни кольору – «олександрити». Камінь у них змінював колір залежно від умов освітлення через домішку ванадію.
Ті, перші синтетичні рубіни радянського виробництва, зараз вже є рідкісним зразком синтетичного каменю і прекрасного машинного огранювання. Але тоді синтетичні корунди були ні рідкісними, ні дорогими: собівартість одного каменю, включаючи огранювання, становила близько 3 рублів 20 копійок.
Таким чином - усі рубіни, турмаліни, сапфіри, блакитні шпинелі та олександрити, що продаються в СРСР у післявоєнний час (а до війни ювелірне виробництво було невеликим та артільним, в основному) – це синтетичні камені.
Олексій ТУЄВ
| Читайте також |
| Коментарі (0) |