Українсько – білоруський форум пам’яті Владислава Ахроменка
Білоруський письменник і журналіст Владислав Ахроменко поєднав два народи, живучи в Чернігові з дружиною – українкою та донькою, яку вони виховали білорускою. Його раптова смерть у Білостоку (Польща), де знаходиться редакція радіо «Рація», на якому він працював, стала потрясінням для рідних і друзів, але спровокувала на організацію українсько – білоруського форуму літераторів, що й пройшов цими вихідними у Чернігові.
З Білорусі приїхали письменники Міхась Скобла, Максим Клімковіч, Анатоль Кудласевич, Владзімір Шипіла, Лариса Романова, Зміцер Захаревіч, громадські діячі В’ячеслав Сівчик, Альона Талстая, священник Білоруської автокефальної православної церкви ієромонах Вікентій та інші. На зустріч з гостями прийшли чернігівські літератори Ганна Арсенич – Баран, Олексій Маслов, Валентина Громова, Олена Мамчич, Ростислав Мусієнко, Олег Головатенко, Михась Ткач та інші.
Звичайно, згадували Владислава Ахроменка, але й багато говорили про сучасну російсько – українську війну, про виклики її гібридного характеру для двох наших народів. Я дивився як уважно слухали білоруси поезії перейнятого гострим відчуттям війни Олексія Маслова і в той же час було соромно від них чути, що деякі українські письменники заявляють: «Та нащо нам той Крим? Його давно треба було віддати!». Нам, українцям, не було чого відповісти на слова білорусів з цього приводу: «Інколи нам здається, що ми в Білорусі більш переживаємо за Україну, ніж деякі українці»…
Учасники форуму читали свої твори, обмінювалися публікаціями, домовлялися про переклади. Гарно нагадав про спорідненість українського й білоруського народів поет і літературознавець Міхась Скобла: «Коли білоруси у позаминулому столітті сплавляли ліс по Дніпру і пропливали мимо Чернечої могили у Каневі – знімали шапки і кланялися могилі Тараса Шевченка, вважаючи його своїм. А наш видатний письменник Василь Биков воював на Кропивниччині і думали, що він там загинув та й написали його ім’я на пам’ятнику в селі. Биков же, коли дізнався про це, попросив не стирати його прізвища – він символічно загинув за Україну. В той же час у Ніжині двадцять років жив соратник вождя повстанців Білорусі, видатний поет Франтішек Богушевич і національна свідомість у нашого класика Владзіміра Караткевіча пробулася в Києві».
Організаторами форуму були білоруський громадський рух «Разам» та обласна організація Національної Спілки письменників України. Ганна Арсенич- Баран, голова обласної письменницької організації, каже: «Ця зустріч тривала 6 годин, а, здавалося, була короткою миттю. Коли білоруські культурні діячі запропонували саме такий (у часі) формат нашого заходу, я трохи здивувалася, бо подумала, що учасникам зустрічі може видатися надто тривалою наша зустріч. Та виявилося, що часу нам було замало. А й справді, коли збираються люди одного духу й одного руху, то їм цікаво й плідно разом. "Разам" - то не просто прислівник, то ініціатори цього вечора».
Я ж говорив про те, що перемогти у гібридній війні можна тільки тоді, коли українці і білоруси не уявлятимуть російську культуру вищою за свої національні, коли матимуть самоповагу і даватимуть відсіч зазіханням на наші національні святощі. Не може бути великою література, головними героями якої є "лішніє люді", "уніженниє і аскарбльонниє" замість лицарів, як це є у всіх європейських літературах.
Українсько – білоруський форум імені Владислава Ахроменка вирішено зробити щорічним, залучивши до нього ще й істориків. Цьогорічний же завершився поминальною службою, яку було звершено в Катерининській церкві Чернігова.
Василь ЧЕПУРНИЙ.
На фото: у президії форуму Ганна Арсенич- Баран, Альона Талстая, Максим Клімковіч та вдова письменника – Ольга Ахроменко; співає поет і виконавець Іван Баран, виступає Міхась Скобла.
З Білорусі приїхали письменники Міхась Скобла, Максим Клімковіч, Анатоль Кудласевич, Владзімір Шипіла, Лариса Романова, Зміцер Захаревіч, громадські діячі В’ячеслав Сівчик, Альона Талстая, священник Білоруської автокефальної православної церкви ієромонах Вікентій та інші. На зустріч з гостями прийшли чернігівські літератори Ганна Арсенич – Баран, Олексій Маслов, Валентина Громова, Олена Мамчич, Ростислав Мусієнко, Олег Головатенко, Михась Ткач та інші.
Звичайно, згадували Владислава Ахроменка, але й багато говорили про сучасну російсько – українську війну, про виклики її гібридного характеру для двох наших народів. Я дивився як уважно слухали білоруси поезії перейнятого гострим відчуттям війни Олексія Маслова і в той же час було соромно від них чути, що деякі українські письменники заявляють: «Та нащо нам той Крим? Його давно треба було віддати!». Нам, українцям, не було чого відповісти на слова білорусів з цього приводу: «Інколи нам здається, що ми в Білорусі більш переживаємо за Україну, ніж деякі українці»…
Учасники форуму читали свої твори, обмінювалися публікаціями, домовлялися про переклади. Гарно нагадав про спорідненість українського й білоруського народів поет і літературознавець Міхась Скобла: «Коли білоруси у позаминулому столітті сплавляли ліс по Дніпру і пропливали мимо Чернечої могили у Каневі – знімали шапки і кланялися могилі Тараса Шевченка, вважаючи його своїм. А наш видатний письменник Василь Биков воював на Кропивниччині і думали, що він там загинув та й написали його ім’я на пам’ятнику в селі. Биков же, коли дізнався про це, попросив не стирати його прізвища – він символічно загинув за Україну. В той же час у Ніжині двадцять років жив соратник вождя повстанців Білорусі, видатний поет Франтішек Богушевич і національна свідомість у нашого класика Владзіміра Караткевіча пробулася в Києві».
Організаторами форуму були білоруський громадський рух «Разам» та обласна організація Національної Спілки письменників України. Ганна Арсенич- Баран, голова обласної письменницької організації, каже: «Ця зустріч тривала 6 годин, а, здавалося, була короткою миттю. Коли білоруські культурні діячі запропонували саме такий (у часі) формат нашого заходу, я трохи здивувалася, бо подумала, що учасникам зустрічі може видатися надто тривалою наша зустріч. Та виявилося, що часу нам було замало. А й справді, коли збираються люди одного духу й одного руху, то їм цікаво й плідно разом. "Разам" - то не просто прислівник, то ініціатори цього вечора».
Я ж говорив про те, що перемогти у гібридній війні можна тільки тоді, коли українці і білоруси не уявлятимуть російську культуру вищою за свої національні, коли матимуть самоповагу і даватимуть відсіч зазіханням на наші національні святощі. Не може бути великою література, головними героями якої є "лішніє люді", "уніженниє і аскарбльонниє" замість лицарів, як це є у всіх європейських літературах.
Українсько – білоруський форум імені Владислава Ахроменка вирішено зробити щорічним, залучивши до нього ще й істориків. Цьогорічний же завершився поминальною службою, яку було звершено в Катерининській церкві Чернігова.
Василь ЧЕПУРНИЙ.
На фото: у президії форуму Ганна Арсенич- Баран, Альона Талстая, Максим Клімковіч та вдова письменника – Ольга Ахроменко; співає поет і виконавець Іван Баран, виступає Міхась Скобла.
| Читайте також |
| Коментарі (0) |