Український код: від Мізина до Львова
Під час відзначення 770-річчя Львова відвідав відкриту дискусію на тему “Досвіди, що зустрічаються: Львів, культура та нова мова людяності”. Вона відбувалася у внутрішньому дворі Ратуші й на ній був присутній міський голова Андрій Садовий. Не спроста він попросив кожного з учасників назвати по кілька місць сили в Україні. Називали Канів, Острог, Маріуполь, Полтаву. І звісно всі мали на увазі Львів.
Сьогодні це місто стало своєрідним портом на перетині шляхів і доль: надійним тилом, місцем наснаги й майбутнього відновлення. Саме нова міська реальність і відкриває простір для переосмислення ролі Львова у всеукраїнському вимірі через культуру на найближчі 5-10 років.
Учасниками дискусії були:
Денис Блощинський — ведучий, суспільно-культурний діяч (Київ), Вахтанґ Кебуладзе — філософ (Київ), Артур Дронь — письменник, ветеран російсько-української війни (Львів), Алевтина Швецова — організаторка культурних проєктів (Маріуполь).
У фокусі розмови була культура як основа людської поведінки, що передається з покоління до покоління і яка бере початок не від княжої доби Русі з центром у Києві, а принаймні від к у л ь т у р и Мізинської стоянки (датується близько 18 000 років до н. е.) та зберегла тяглість до сьогоднішніх днів. Вона закарбована в меандрово-свастичних узорах вишиванок учасників і слухачів дискусії. Не спроста Артур Дронь згадав про рештки мамонтів ув експозиції краєзнавчого музею Полтави, бо саме за 350 кілометрів північніше від неї в селі Мізин на березі Десни Природа допомогла археологам виявити кілька жител і оригінальних високохудожніх виробів з бивня мамонта: скульптури-ідоли, стилізовані жіночі статуетки, фігурки тварин, пташок, браслети, прикрашені тими орнаментами, вироби з кісток (також з орнаментом), що являють собою музичні інструменти, які застосовувалися для супроводу танців.
На цьому тлі не може бути сумніву щодо майбутнього української нації як планетарного культурного явища, а не просто як політичної спільноти — так званої української політичної нації. Процес усвідомлення вічності культури нашого Роду відбувається шляхом вільного обміну думок і місто Львів є найкращим місцем для інтелектуальних зустрічей.
Микола ШКУРКО
Сьогодні це місто стало своєрідним портом на перетині шляхів і доль: надійним тилом, місцем наснаги й майбутнього відновлення. Саме нова міська реальність і відкриває простір для переосмислення ролі Львова у всеукраїнському вимірі через культуру на найближчі 5-10 років.
Учасниками дискусії були:
Денис Блощинський — ведучий, суспільно-культурний діяч (Київ), Вахтанґ Кебуладзе — філософ (Київ), Артур Дронь — письменник, ветеран російсько-української війни (Львів), Алевтина Швецова — організаторка культурних проєктів (Маріуполь).
У фокусі розмови була культура як основа людської поведінки, що передається з покоління до покоління і яка бере початок не від княжої доби Русі з центром у Києві, а принаймні від к у л ь т у р и Мізинської стоянки (датується близько 18 000 років до н. е.) та зберегла тяглість до сьогоднішніх днів. Вона закарбована в меандрово-свастичних узорах вишиванок учасників і слухачів дискусії. Не спроста Артур Дронь згадав про рештки мамонтів ув експозиції краєзнавчого музею Полтави, бо саме за 350 кілометрів північніше від неї в селі Мізин на березі Десни Природа допомогла археологам виявити кілька жител і оригінальних високохудожніх виробів з бивня мамонта: скульптури-ідоли, стилізовані жіночі статуетки, фігурки тварин, пташок, браслети, прикрашені тими орнаментами, вироби з кісток (також з орнаментом), що являють собою музичні інструменти, які застосовувалися для супроводу танців.
На цьому тлі не може бути сумніву щодо майбутнього української нації як планетарного культурного явища, а не просто як політичної спільноти — так званої української політичної нації. Процес усвідомлення вічності культури нашого Роду відбувається шляхом вільного обміну думок і місто Львів є найкращим місцем для інтелектуальних зустрічей.
Микола ШКУРКО
| Читайте також |
| Коментарі (0) |