Головна › Новини › ПОДІЇ
Українські чорнобривці на кордоні з Афганістаном
18-Вер-13 1069 0.0 0
Є на Памірі, на самому півдні Таджикистану, надзвичайно красива Ваханська долина. По ній біжить і шумить на каменистих перекатах річка Пяндж. А якщо підняти очі вгору, то побачиш білосніжні вершини і блискучі льодовики «семитисячників» Гіндукуша. Афганістан тут так близько, що до нього можна докинути каменем.

У цих горах живуть незвичайні люди. Фантастична гостинність, здається, передається тут з материнським молоком. Таке враження, наче ти повертаєшся після довгої розлуки до рідної домівки, де на тебе всі чекають і де всі тобі дуже раді. Навіть маленькі діти. Навіть собаки…

Тут живуть вакханці – один з памірських народів. У кішлаку Шитхарв мене познайомили з єдиною українкою, що живе тут – 64-річною Надією Миколаївною Занчірбековою. Народилася вона в Харківській області, але вийшла заміж за ваханця і 1971 року назавжди оселилася на Памірі. У неї восьмеро дітей. На стінах її будинку висять вишиті українські рушники, а надворі ростуть чорнобривці. Вона вивчила ваханську мову, але цитує українською «Кобзаря» Тараса Шевченка. Вона перейняла ваханські звичаї і ваханську гостинність, і двері її будинку завжди відкриті для добрих людей.

Поява українського мандрівного журналіста стала для Надії Миколаївни повною несподіванкою і водночас великою радістю.

- За 42 роки мого життя в Шитхарві ви перший українець, який до мене завітав…

Вона прожила на Памірі дві третини свого непростого життя. Народила і виховала вісьмох (!) дітей, має 12 онуків, у 1992-му поховала чоловіка. 42 роки на одному місці – це багато. Але єдина українка Шитхарва все частіше повертається думками до України. Так, вона любить Памір, але її батьківщина – в селі Богданівці на Харківщині. І тому, коли туга ятрить серце, Надія Миколаївна часто сама до себе каже: «Як помру, то поховайте на рідній Вкраїні…»

Олександр ВОЛОЩУК









Теги:українська діаспора, Олександр Волощук, Памір, Україна - Киргизстан


Читайте також



Коментарі (0)
avatar