Олександр Волощук автостопом добрався до Саратова
Наш постійний автор, спеціальний кореспондент Олександр Волощук, що добирається автостопом до Китаю, наразі перебував у Саратові. Звідти його перший репортаж. До Саратова я прибув напередодні православного свята апостолів Петра і Павла, розмістившись при чоловічому Свято-Нікольському монастиреві. Оскільки раніше ніколи не доводилося бувати в цьому одному з найбільших міст Поволжя, то перший день перебування в Саратові присвятив знайомству з ним.
А вже затим домовився про зустріч із головою Саратовської організації «Український культурно-просвітницький центр «Родина» Ігорем Шульгою. Зустрілися ми з ним у міському Парку Перемоги, з оглядового майданчика якого відкриваються чудові краєвиди майже на весь Саратов, на Волгу і на місто Енгельс, що знаходиться на протилежному березі великої ріки.
Ігор Шульга – колишній військовий, а нині – професійний історик, має кілька наукових праць з вивчення історії заселення та господарського освоєння Нижнього Поволжя. Тож від нього я отримав фахову інформацію щодо української історії Саратовського регіону. Перші українці (це були переселенці зі Слобожанщини) почали прибувати на правий берег Волги ще за царя Петра Першого. Саме тут знаходився кордон російської держави з «киргизами» (так тоді називали сучасних казахів), й була потреба добудови Царицинської оборонно-прикордонної лінії. Приблизно в цей же час виникла й українська слобода Покровська на лівому березі Волги (сучасне місто Енгельс).
Друга, більш потужна хвиля переселення з України на Волгу відбулася в середині XVIII століття. Тоді з озера Ельтон (сьогодні – територія Волгоградської області) у великих обсягах почали вивозити сіль, й саме для соляного промислу були запрошені українські чумаки. Знаходилися серед прибулих і вільні козаки, але після ліквідації козацького стану в 1860-х роках їх усіх приписали до соляного промислу.
Згодом до Саратовської губернії тисячами вивозили українських кріпаків, про що й донині свідчить місцева топоніміка: села Новочернігівка, Яблоновий Гай, Черкаське, Катеринівка тощо. Особливо багато українців прибуло в Поволжя у 1820-х роках під час так званої «киселівської» реформи. А на початку ХХ століття вже інша реформа – столипінська - спонукала до переселення сюди близько 27 тисяч українців (до речі, Петро Столипін, перш ніж стати російським прем’єр-міністром, був саратовським губернатором).
Отже, історія свідчить, що українські зерна впали на родючий грунт. На території колишньої Саратовської губернії, за словами Ігоря Шульги, знаходилось більше тисячі поселень, заснованих вихідцями з України або ж за їх участі. А сьогодні в Саратовській області нараховується не менше 60 тисяч етнічних українців.
Історія цього краю пам’ятає офіційні та дуже поважні українські місії, що працювали тут. Наприклад, за часів УНР у Саратові (як і в сусідній Самарі) працювало Посольство України. Була на поволжських землях і своя українізація (згорнута 1931 року), у 1920-х діяли українські класи у школах.
У 64-му регіоні (такий цифровий код має Саратовська область в РФ) діє кілька українських офіційних організацій, зосереджених в Саратові та Енгельсі. Є художні колективи і свій «Український хутір» у своєрідному музеї просто неба «Национальная деревня». На цьому «хуторі» можна відвідати страви української національної кухні, тут же щороку влаштовується святкування Різдва за українськими традиціями.
Активно і цілеспрямовано діє Саратовський український молодіжний клуб, який очолює великий ентузіаст і вправний організатор Олександр Двоєконко. 2010 року багато в чому саме завдяки молодіжному клубу в Саратові було проведено фольклорний фестиваль «Слов’янське небо». Значну підтримку українському рухові надає директор авторемонтного заводу, українець Олександр Шинкаренко.
Але фольклором і культурно-просвітницькою роботою діяльність свідомих українців Саратовської області не обмежується. Щороку влітку вирушає на озеро Ельтон з метою дослідження навколишньої місцевості наукова експедиція «Чумацький шлях». Її керівник Ігор Шульга разом з однодумцями шукають українські сліди на широких і привільних просторах півдня Росії.
А ще в Саратові є вулиця імені Тараса Шевченка. До 1939 року вона йменувалась Кропивною, і нинішню назву отримала недарма. Адже саме на цій вулиці знаходився будинок, в якому зупинявся Кобзар, коли повертався з оренбурзького заслання. Й зупинявся він у Миколи Костомарова, котрий теж рахувався «державним злочинцем». На жаль, того будинку вже немає – старий Саратов поступово руйнується на поталу сучасним архітектурним проектам. Але у планах Ігоря Шульги – встановлення меморіальної дошки на вулиці Шевченка. Має саратовська земля і значно давніший зв’язок з Україною, зокрема, Чернігівщиною. 20 вересня 1245 року в зимовій ставці золотоординського хана Бату за відмову вклонитися ідолам були вбиті святий благовірний князь Михайло Чернігівський і його боярин Федір. Ставка знаходилась на горі Увек, на південній околиці нинішнього Саратова.
Таким ось я побачив українську історію й українське сьогодення Саратовської області. Далі їду в Казахстан і займатимусь українською темою вже там.
Олександр ВОЛОЩУК,
із Саратова
| Читайте також |
| Коментарі (0) |