Українофоби планують повернутися на Донбас

Щоденна інформація з Донецька: щойно відбувся хаотичний, масований артобстріл усіх дев’яти районів міста. Є поранені, убиті серед місцевих мешканців приблизно… осіб. От і яблучний Спас у Донецьку пройшов не під церковні дзвони, а під звуки вибухів, пост­рілів, ридань за загиблими. Донецьк обстрілюють щоденно.

Лікарі вже два місяці без зарплати, та миттю виїжджають на кожний виклик. Енергетики під кулями і пострілами ремонтують те, що зруйнувала т. зв. ДНР. А зразу після обстрілів російське радіо і ТБ передають, що в Донецьк прорвались диверсійні групи української армії, які вбивають мирних дочеччан, пошкодили газопроводи та зруйнували житлові будинки. І це в той час, коли українські війська та батальйони ще навіть не ввійшли в передмістя Донецька. Тут терористи понабудовували через кожні пару кілометрів блок-пости. Тим часом ми спостерігаємо, як «гради» в супроводі автомобілів «ДНР» пересуваються по місту, зупиняються і випускають десь по 10-20 залпів в різні боки і їдуть далі. Картинка для російських ЗМІ, для російських політиків, для російських «яструбів» зроблена: українські карателі, мовляв, на території «ДНР» убивають русскіх. Ніби тут уже й не проживають представники 130 національних меншин.

У результаті місто без води, а віддалені райони вже давно ще й без світла.
Щоправда, маєтки і фірми Януковича та Ахметова, розташовані в Донецьку, до сих пір дивним чином перебувають у первозданному, незайманому вигляді, хоча їхніх власників немає в місті. Як тільки нетямущі терористи нама­гаються пограбувати майно замовників «ДНР», керівництво бойовиків висилає групу швидкого реагування для захисту власності. В До­нецьку вже жартують, що найбезпечніші від обстрілів місця – це стадіон «Шахтар», фірма «Люкс» у    Ботанічному саду та маєток Януковичів.

Те саме з грабунками, захопленням та мародерством щодо церков. Церкви Московського патріархату дивним чином не грабують і не обстрілюють на відміну від протестантських та греко-католицьких храмів. Вціліла і мечеть, яку побудував Рінат Ахметов на честь Ахатя Брагіна, відомого як Алік Грек.
Терористи із угрупування «ДНР» нещодавно навіть захопили приміщення жіночого монастиря УГКЦ в Донецьку, а храм УГКЦ обстріляли та пограбували. Продовжуються пограбування, мародерства та викрадання людей. Але про ці «подвиги» терористів ми не чуємо з російських ЗМІ, радіо чи ТБ РЕСПУБЛІКА в Донецьку.
І що найстрашніше. Є інформація з достовірних джерел, що вся колишня «еліта» Донбасу, яка «нареферендила війну», планує після звільнення регіону від терористів повернутись на свої місця, зокрема, в Донецьк у статусі визволителів і знову керувати Донбасом, «піднімати» його з руїн (аякже, держава гроші дасть і дерибан мільйонів забезпечений).

Все дійсно дуже погано і трагічно. За півроку не затриманий жоден чиновник Януковича, який після перемоги Майдану продовжував працювати на Януковича і не визнавати «київську хунту». Сепаратисти Ахметов, Голенко, Богачов, Клінчаєв, Лев­ченко, Єфремов спокійно ходять по Києву. Царьов спокійно подорожує між вигаданою ним НОВОРОСІЄЮ та Москвою. Ми утримуємо армію, займаємося біженцями, воюємо добровольцями. І при цьому ще платимо податки державі, яка повинна, але не робить того, що робимо ми. А влада натомість розповідає, як вона героїчно бореться з Путіним..., «забуваючи» про вину донецьких олігархів у розв’язанні цієї бійні на Донбасі. Влада, як і раніше, заграє з олігархами і зовсім не дбає про Україну і українців. У них якесь замкнуте порочне коло. Навіть під час війни система координат у них залишається колишньою.

Шостого серпня голова комітету Верховної ради України з питань транспорту і зв'язку, голова секретаріату президії Партії регіонів Борис Колесников (прозваний в народі «Хундаєм») відвідав Краматорськ, де провів нараду з представниками органів місцевого самоврядування міст, які постраждали внаслідок бойових дій. На нараді розглядалися питання відновленн­я їх інфраструктури. Після її закінчення Колесніков відповів на запитання журналістів. Розповів, що він в опозиції, сказав про намір придбати для міст тролейбуси через фонди Ахметова, Новінського та його власний. Від­по­відаючи на запитання журналіста Громадського ТБ Донеччини Олексія Мацуки про план відновлення Донбасу, він чомусь сильно рознервувався і відповів: «Мария Олейник там хороводы водит. Если пять вышиванок на себя одеть, экономики не будет. Задница будет голой. Так Марии и передайте. Дословно.» Сказати йому нічого, а продемонструвати свою ненависть до всього українського – з задоволенням. Він, бідний, так і не зрозумів, чому бандити з терористичної організації ДНР обікрали, а потім спалили незаконно приватизований ним спорткомплекс «Дружба», побудований на кошти всіх донеччан.

Міський голова м. Димитрова, що на Донеччині, Руслан Требушкін, особистий друг Януковича (той самий, що обіцяв безкоштовні квитки на ралі для Беркута, який розганяв Майдан) відвідав батальйон Донбас разом з колишнім головою фракції ПР у Красноармійську Анатолієм Зін­ченком. Місцеві вибори змушують шукати нових союзників, щоб залишитись на своїх місцях.

У м. Слов'янську при посаді в.о. голови, секретар міської ради Самсонов, голова міської організації Партії Регіонів, який успішно керував містом на пару з «народним мером» Пономарьовим та спецслужбістом Гіркіним (Стрел­ковим). Спочатку був затриманий, а потім помилуваний. Національно-демократичні сили вимагають його відставки, але їх ніхто не чує.
У Верховній Раді все як завжди: Бахтєєва вся в діамантах, а її помічники, збиваючись з ніг, бігають з фотографами і регулюють, з якого ракурсу її знімати. Фотографи, уявіть, знімають! Колесніков у BRIONI направо і наліво роздає інтерв'ю, як він буде відновлювати Донбас. Чечетов та інші члени ПРУ №1 та ПРУ №2 теж оточені увагою жур­налістів.

Зараз у Києві десятки відомих журналістів в ефірах постійно наголошують, що Донбас став більш українським. Можливо, ті 30 відсотків, які завжди були за Україну і голосували за проукраїнські партії, стали більш упевнені у своєму виборі, але вони нічого не вирішували, бо завжди управляли Донбасом інші 30 відсотків, які були за Росію: нав'язували свою думку в підконтрольних ЗМІ, управляли заводами і держустановами, керували ВНЗ і школами і врешті решт привели до війни. А завдяки підконт­рольності їм усієї управлінської махіни Донбасу вони зможуть переагітувати на свій бік ті 40 відсотків жителів Донбасу, які не визначились за кого вони. В результаті який небудь аналог «ПР» знову отримає перемогу і знову із ще більшою ненавистю до «націоналістів у Києві» продовжить боротьбу за відокремлення Донбасу, як це вони робили під вивіскою ПІСУАРу, ДНРу, Новоросії чи ще чогось.

Сьогодні національно-демократичні сили в Україні повинні зробити все для того, щоб 30 відсотків, які підтримують єдність України, змогли заручитися підтримкою 40 відсотків тих, хто не визначився. Це цілком реально. Тільки треба вести продуману політику в інформаційній та управлінській сферах. Підконт­рольні ПР ЗМІ навіть зараз не показують, як Миколу Левченка вигнали зі Слов'янська і як проти ПР збираються віча в багатьох містах Донбасу. Зате максимально показують руйнування і втрати жителів регіону від війни, яку «розв'язали націоналісти».

Поки українська армія воює проти самопроголошених ДНР та ЛНР, ПР і їхні соратники створюють у головах людей новий міф про «вину бандерівців»: війну розв'язали чужі, Київ не хоче нам допомогти (десятки сюжетів на ТРК Донбас і т.д. про те, що в Слов'янську і т.д. немає ніякої допомоги на відновлення будівель після руйнувань. Зате постійно йде піар фонду Ахметова), промисловість регіону зруйнована через війну, неможливість отримати пенсії та допомоги і т.д.

Важливо створити окремий альтернативний україномовний телеканал та окрему газету для Донецька з донецькими журналістами, які всі останні місяці жили в донецькому інформаційному полі і показали б дійсний стан речей. Де б могли виступити проукраїнські політики, де б можна було почути про українську історію, культуру. А поки що навіть від 5-річних дітей чути звинувачення на адресу «кривавого Порошенка». Хоча дитина ще не розуміє, хто такий По­ро­шенко, але звинувачує не місцевих, а його та український Київ, який «воює тут, у Донецьку, в своїх інтересах».

На жаль, всі біди Донбасу від невігластва. Ще цар Петро I, виступаючи в Сенаті Російської імперії, сказав: «Сей малоросійський народ зело умен и зело лукав, он яко пчела любодельная, дает российському государству и лучший мед умственный и лучший воск для свечи русского просвещения, но есть у него жало. Доколе россияне будут любить и уважать его, не посягая на свободу и язык, то из него вырастут драконовы зубы, и российское царство останется не в авантаже».

Якби наші доморощені прокремлівські донбаські владні українофоби мали хоча б елементарну освіту, а їхні кремлівські натхненники дослухались до розумних порад попередників та керувались ними, вони б не затівали програшну війну з Україною, наші сусідські народи могли б жити інакше. І не потрібно було б вищеперерахованим фондам олігархів розробляти програму відродження Донбасу після розв’язаної ними ж війни за фальшивими вимогами. І фонду Ахметова не довелося б рятувати біженців з гарячих точок Донбасу, зображаючи з себе «економічного патріота» (за висловом Юрія Луценка) Донбасу!

Ми обов’язково переможемо, ми захистимо суверенітет та територіальну цілісність України, на жаль, кров’ю, смертями, потом та надзвичайною мужністю тисяч наших найкращих патріотів!

Але щоб це не повторилось, треба на Донбасі не повертати до влади тих, хто накликав на Донбас війну, хто явно чи таємно співпрацював і фінансував кримінальних злочинців. Треба
встановити тверду, рішучу, проукраїнську владу, яка мусить нарешті змінити тут прокремлівський 23-річний дискурс політики на проукраїнський, розробивши відповідну державну програму, ліквідувавши прогалини у формуванні національної самосвідомості, вихованні підростаючого покоління на ґрунті культурно-історичних цінностей.
Слава Україні!

Марія ОЛІЙНИК,
Донецьк