У що читаючий вірить?

Вісім років тому в цей день у центрі Києва третій день поспіль гинули люди. Де був Зеленський, що думав про це і чи думав? Я не знаю, де він був. Але йому точно було пофіг. Як мільйонам громадян України, яким сьогодні "какая разница".

Потім Зеленському стало не пофіг - і його ближньому колі з'явилися недоторкані. Ті, хто наказував зачищати Майдан. Ті, хто готовий здатися Росії. Ті, кого відмазують на слідстві та в судах.

І ось тепер Зеленський виступає в Мюнхені. Читає написане, сам у це не вірить. Жодного закиду в бік Росії. Зате претензії до колективного Заходу. Лякає неіснуючою ядерною зброєю, хоча не так давно бідкався: якщо виділяти гроші на армію - це що, дороги не будувати? А ще ж треба мільйон дерев, смартфони пенсіонерам, усе таке...

Він може без папірчика, щиро, від себе пояснити, за що гинули люди в Києві вісім років тому? Бо ж про загиблого воїна йому написали, аби слухачі зітхнули. А коли сержант Журавель повільно помирав - що про це говорив Зеленський? Коротше, я не вірю в його щирість. Написано красиво, я теж так можу. Але важливо, не хто пише - а хто читає. І в що читаючий вірить.

Андрій КОКОТЮХА