У Петрушині відкрили дошку Петруші
У селі Петрушині Чернігівського району відкрили меморіальну дошку на честь Андрія Петруші – сина засновника села, козака Роїської сотні, що загинув, боронячи рідну землю від турецько-татарської навали.
Як розповів уродженець села, історик Сергій Горобець, Петруші – дрібношляхетська родина Любецького староства. З другої половини ХVІ століття Петруші володіли Катежинською землею на Ріпкинщині, де згодом виникне село Петруші. А після надання Чернігову магдебурзького права (1623 рік) невідомий нам на ім’я представник родини Петруш скористався сприятливою ситуацією, коли в околицях Чернігова щедро роздавали земельні наділи, аби їх власники заселяли край, відроджували його після спустошливої Смути початку ХVІІ ст. і – найголовніше! – водночас виконували військову повинність: згідно з вимогами привілеїв на маєтності, шляхтичі-ленники повинні були проживати в заснованих ними поселеннях і виступати на захист міста у разі потреби. Ось так наприкінці 1620-х хтось із Петруш заснував на північно-східній околиці магістратських земель невеличке поселення на берегах безіменного рівчака, що живився водою із джерел у його верхів’ях.
«Натомість більш відомим є син засновника села, славетний козак Андрій Петруша, - каже Сергій Горобець, - . Він увійшов до козацького реєстру часів Гетьманщини (1649 рік) і майже 30 років перебував у лавах козацтва, вірогідно, взявши участь у багатьох військових виправах. Андрій Петруша загинув у Чигиринському поході 1678 року, захищаючи рідну землю від турецько-татарської навали.
Після смерті Андрія справи у петрушинської гілки Петруш складалися не кращим чином. Родина збідніла і розпродувала належні їм землі, що відображено в кількох купчих. На середину ХVІІІ ст. Петруші якось раптово зникають з обрію. Рід або згас, або, що більш вірогідно, виїхав у іншу місцевість».
Близько сто років мешкали Петруші в заснованому ними селі. Багато води утекло з тих часів. Ще не так давно місцеві жителі в якості легенд про походження назви Петрушина розповідали про рослину петрушку, про рибалку чи лікаря Петра, навіть про ремонтування місцевими умільцями колес для карети самого Петра І (Петру – шину).
Однак тепер історичну пам’ять повернуто, а 200 примірників аматорського щомісячного видання «Петрушинський вісник» з нарисом про Андрія Петрушу вистачить, аби про нього прочитали в кожному сільському дворі.
Відкрили меморіальну дошку славетному земляку сільський голова Євгеній Питинський і почесна громадянка села Євдокія Лазарева. Освятив дошку місцевий священик отець Олексій (Ісупов)."Голос України"
Як розповів уродженець села, історик Сергій Горобець, Петруші – дрібношляхетська родина Любецького староства. З другої половини ХVІ століття Петруші володіли Катежинською землею на Ріпкинщині, де згодом виникне село Петруші. А після надання Чернігову магдебурзького права (1623 рік) невідомий нам на ім’я представник родини Петруш скористався сприятливою ситуацією, коли в околицях Чернігова щедро роздавали земельні наділи, аби їх власники заселяли край, відроджували його після спустошливої Смути початку ХVІІ ст. і – найголовніше! – водночас виконували військову повинність: згідно з вимогами привілеїв на маєтності, шляхтичі-ленники повинні були проживати в заснованих ними поселеннях і виступати на захист міста у разі потреби. Ось так наприкінці 1620-х хтось із Петруш заснував на північно-східній околиці магістратських земель невеличке поселення на берегах безіменного рівчака, що живився водою із джерел у його верхів’ях.
«Натомість більш відомим є син засновника села, славетний козак Андрій Петруша, - каже Сергій Горобець, - . Він увійшов до козацького реєстру часів Гетьманщини (1649 рік) і майже 30 років перебував у лавах козацтва, вірогідно, взявши участь у багатьох військових виправах. Андрій Петруша загинув у Чигиринському поході 1678 року, захищаючи рідну землю від турецько-татарської навали.
Після смерті Андрія справи у петрушинської гілки Петруш складалися не кращим чином. Родина збідніла і розпродувала належні їм землі, що відображено в кількох купчих. На середину ХVІІІ ст. Петруші якось раптово зникають з обрію. Рід або згас, або, що більш вірогідно, виїхав у іншу місцевість».
Близько сто років мешкали Петруші в заснованому ними селі. Багато води утекло з тих часів. Ще не так давно місцеві жителі в якості легенд про походження назви Петрушина розповідали про рослину петрушку, про рибалку чи лікаря Петра, навіть про ремонтування місцевими умільцями колес для карети самого Петра І (Петру – шину).
Однак тепер історичну пам’ять повернуто, а 200 примірників аматорського щомісячного видання «Петрушинський вісник» з нарисом про Андрія Петрушу вистачить, аби про нього прочитали в кожному сільському дворі.
Відкрили меморіальну дошку славетному земляку сільський голова Євгеній Питинський і почесна громадянка села Євдокія Лазарева. Освятив дошку місцевий священик отець Олексій (Ісупов)."Голос України"
| Читайте також |
| Коментарі (0) |