У Львові святкують День батяра
Батярство - це культурний феномен львівської міської культури початку минулого століття. А самі батяри - це дотепні, романтичні гуляки, вважає Телеканал новин 24. Свято батяра триває впродовж кількох днів. Попри те, що справжніх батярів вже давно не лишилося, їх дух у Львові досі присутній. Адже чимало містян не тільки люблять цей стиль життя, але й прагнуть його відтворити.
Вулицями прогулюються люди, вбрані по-батярськи, звідусіль лунає батярська музика. Львів’яни та гості міста беруть участь у конкурсах та майстер-класах, а кожен охочий може пройти процес посвячення в батяри...
Експрес
Довідка з Вікіпедії -- Вільної енциклопедії
Львівські батяри виникли на Личакові і Погулянці, у парку «Погулянка». Там були для цього ідеальні передумови: Погулянка була центром львівських розваг. Батяри гуртувалися навколо «садочків» — пабів при місцевих пивоварнях. Спочатку (у першій половині ХІХ століття) батяри були хуліганами, гульвісами і кишеньковими злодіями.
Згодом вони перестали красти і бешкетувати, натомість всіляко почали висміювати «стару кряку» Австро-Угорську імперію. Відома історія, коли батяр, гуляючи площею Ринок, привселюдно заявив, що «має імператора в одному місці». Його одразу ж арештувала жандармерія. Проте батяри найняли йому адвоката, який зумів звести у суді його вину до вказання невірного місця перебування Франца-Йосипа І, за що його засудили на два дні у в'язниці.
Батяри набували кумедних і романтичних рис: Їхнім лозунгом служив заклик: «Любити Львів, любити жінок і любити жартувати». Участь окремих батярів на польському боці в польсько-українській війні спричинила розповсюдження легенди про «геройських батярів і дітей» як головних творців перемоги польських військ. Популярності батяри набули у часи Другої Речі Посполитої, коли популяризувалася їхня мова — львівська ґвара та батярські пісні. З 1933 до 1939 року до загальнопольського ефіру виходила регулярна популярна батярська передача львівського радіо «На веселій львівській хвилі» (пол. Wesoła lwowska fala), яку вели її автори — польські актори Генрік Фоґельфанґер (пол. Henryk Fogelfanger) (Тонько) та Казімєж Вайда (пол. Kazimierz Wajda) (Щепцьо).
Батяри залишили у спадок гумористично-ліричні пісеньки, анекдоти, оповідки, яка сьогодні називають «батярським фольклором».
| Читайте також |
| Коментарі (0) |