Трахтемирів
Саме це слово викликає якісь непроясненні асоціації. Трохи грамотні люди згадають щось про козацький монастир – лічницю, менш грамотні чомусь асоціюють це слово з Межигір’ям, де зараз засів Янукович. Зрештою, і ці перекиди пам’яті також правильні – і Трахтемирів, і Межигір’я є таємничими підвалинами української історії. Скажімо, в Межигір’ї можливо варто шукати сліди бібліотеки Ярослава Мудрого, але воно наразі окуповане. Спроба окупації Трахтемирова також була і ще досі не припинена остаточно: кучмівський олігарх Ігор Бакай поставив там маєток, але пожити в ньому не встиг – Помаранчева революція вигнала його в Московію.
І стоїть його сірий маєток з баштами, як привид олігархізму з претензіями на західноєвропейські фортеці. У ньому ніхто не живе. Але сірий привид цього замку тяжіє над містичними просторами українського козацтва – тут встановлено приватний заповідник всупереч закону і здоровій логіці, із заповідника вигнано козака Андрія, в сусіднє село до якого ми заїжджали погостювати. Десяцькі Бакая і досі пасуть територію – скажімо, Скіфу, в якого ми також гостювали, весь час настійливо пропонували йти працювати в маєток Бакая.
Козак Андрій
Він живе при дорозі на Трахтемирів, зразу за Букринським плацдармом, де в другу світову коричневі косили червоних широкими покосами.
Біля хати козака Андрія – український прапор, сама хата обкладається новим будматеріалом, у дворищі, що розташоване нижче хати, -- біля 40 в’єтнамських поросят у загорожках. Для малих є хлівці, вхід до яких запнутий шматками килимів. Тут пригадалась така козацька хвацька настанова, коли болото мостили килимами і взагалі всіляко зневажали марнотні багатства.
Вгощав нас козак Андрій дніпровською рибою, позавчора виловленою. Коти складали нам конкуренцію, але ми її витримали. А в хаті я взявся за товсту палицю з гострим завершенням – виявилося, що то сулиця, зброя така давня. На стіні – шабля і багато плетених нагаїв: «То моя дама робить!».
У хаті є ікона, але й багато індуїстських символів – така мішанина зараз можна в багатьох пошуковувачів істини.
Козак Андрій: «Я тікав сюди для посту й молитви, але не дають – їдуть і їдуть. У мене вже й учні є – ніколи не думав!»
Кремезний, вусатий, мало не підпирає стелю своєї невисокої хатки – справжній козак. І хазяйство є, бо як же без нього українцю?! І чарку не проти перехилити. І так шкодував, що ми мали вже їхати – передзимовий день короткий. А ми ще мали заїхати у сам Трахтемирів – до Скіфа, з яким крепко розварився козак Андрій.
Василь ЧЕПУРНИЙ
Продовження читайте в газеті "Сіверщина" за 20 грудня. Передплати -- останні дні!
| Читайте також |
| Коментарі (0) |