Трагедія "Бабиного Яру" - злочин двох тоталітарних режимів (оновлено)

29 вересня в день 70-х роковин початку масового знищення гитлерівськими окупантами мирного населення м.Києва українська громадській вшанувала пам"ять жертв Голокосту та нацистських репресій, як і передбачалося згідно указу Президента України № 800/2009 від 5 жовтня 2009 року.
В Чернігові в цей день державні прапори були приспущені над деякими установами місцевого самоврядування.
На жаль, для багатьох чернігівців цей крок влади по вшануванню жертв "Бабиного Яру" виявиявся дещо несподіваним, бо офіційні заходи влади в цьому році у зв"язку з відзначенням єврейського нового року було проведено 3 жовтня. Однак Державні Прапори в цей день, навіть у Києві над адміністративними будівлями, не були приспущені.
Тож спробуємо розібратися.
На початку XX століття більшість єврейського народу мешкала на теренах України, яка входила до складу двох імперій - Російської і Австро-Угорської. Чому відбулися такі грандіозні зміни в житті єврейського народу менш ніж за 70 останніх років? Ці зміни для кількатисячної історії біблейського народу без перебільшення можна назвати революційними. Судіть самі.
На початку XX століття переважна більшість євреїв мешкали в українських містах і містечках (у деяких - до 70%), сповідували іудаїзм, спілкувалися на ідиш, навчали дітей у релігійних школах - хедерах. Тож найкраще підходили до марксистського терміну „пролетаріат”. До речі, ідиш - мова євреїв Східної Європи, яка відокремилася від німецької мови лише в XVI - XVIII століттях, а іудаїзм - єврейська релігія, характерною рисою якої є віра в одного бога Ягве і Месію (Спасителя). На відміну від християн, віруючі іудеї вважають, що Христос не був Месією. Але чи можуть лише ці розбіжності бути причиною проблем у стосунках між народами? Дві світові війни у XX столітті на українських землях, окупація її більшовицькою Росією - найвизначніші події, що докорінно змінили життя як українських, так і всіх східноєвропейських євреїв. Саме на початку XX століття багатовікові релігійні постулати були масово змінені на атеїстичні. Це відбулося під впливом марксистських ідей і діяльності соціал-демократичних партій у більшості країн Східної Європи. Ці події породили безліч міфів і неправди, що і досі отруює відносини між євреями і українцями, які у XVI - XVII століттях врятували від фізичного знищення західно-європейську єврейську діаспору. Тож на українських етнічних землях євреї створили чи не найбільш потужну культурну спадщину після їх вигнання з Палестини римлянами.
Але чому в кінці XX століття в Україні майже не залишилося слідів цієї культури? Хіба що численні цвинтарі, російськомовні пісні на єврейські мелодії, згадки в анекдотах і гуморесках, як правило, у виконанні артистів єврейського походження, численні спроби використати тему єврейства в брудних виборчих технологіях та численні міфи...
Серед них - найбільш поширений про те, що більшість євреїв в Україні знищили фашисти під час Другої світової війни. Наприклад, у газеті "лівих" Товариш," № 39 від 28.10.2003 р. у публікації до 60-річчя трагедії Бабиного Яру в Києві стверджується: "С 29.09.41 г. по 29.09.43 г. в Бабьем Яру фашистские палачи расстреляли около 200 тысяч людей, в основном єврейской национальности".
Це ствердження не відповідає історичним фактам. За даними заступника директора Музею історії м.Києва Д.Малакова, в 1941 році в Києві було 890 тисяч жителів, з них 25% - євреї. Тобто напередодні війни в Києві могло бути 220-230 тисяч євреїв. З початком війни до лав Робітничо-селянської червоної армії (РСЧА) було мобілізовано близько 200 тисяч киян. Якщо євреїв серед киян було 25%, то на фронт мали піти і близько 40 тисяч євреїв. Крім того, починаючи з 1 липня 1941 року, з наближенням фронту 325 тисяч киян евакуювали на Схід. Це були переважно кваліфіковані інженери, техніки, робітники оборонних підприємств, відповідальні працівники компартійних і радянських установ, діячі науки, культури, члени їх родин, а також сім'ї командного складу РСЧА і НКВС. Тоді серед цих категорій громадян євреїв було значно більше 25%. Крім того, з Києва було вивезено резерв РСЧА - юнаки старше 14 років. Тож на час захоплення німцями Києва (19 вересня 1941 р.) у ньому могло знаходитися не більше 400-450 тисяч жителів. Але євреї вже не становили 25% від загальної кількості киян.
У перші ж дні окупації Києва німці почали розстрілювати саме євреїв за акти саботажу, вчинені радянськими підпільниками. Масові розстріли відбулися 29-30 вересня після підриву і пожеж в основних спорудах на Хрещатику радянськими радіобомбами.
Тоді на руїни, за Юрієм Шаповалом (газета «Дзеркало тижня» № 34, 23 вересня 2011р.), перетворилися 940 будинків — три кілометри найгарніших вулиць, у тому числі й Хрещатик. Ось що написано в німецькому «Повідомленні про події в СРСР» за № 97 від 28 вересня 1941 року: «…Пожежа охопила центр. Зруйновані найцінніші будинки… Вибухи ще тривають, як і виникнення пожеж… У підпалах брали активну участь євреї. Нібито є 150000 євреїв. Перевірити ці дані поки що неможливо… Вжито заходів для захоплення всього єврейства, передбачена страта щонайменше 50000 євреїв».
Проте серед розстріляних 29-30 вересня були не лише євреї, а й члени їх родин - українці, росіяни й діти від цих змішаних шлюбів. Такі шлюби на той час були звичайним явищем, особливо у великих містах. Але головною жертвою фашистського терору були ортодоксальні прихильники іудаїзму або громадяни єврейської національності, які не були пов'язані з роботою в евакуйованих установах.
Нині, за всіма оцінками, встановлено: в Бабиному Яру загинуло 39-40 тисяч громадян СРСР єврейської національності. Порівняно із загальною кількістю загиблих у Києві від рук окупантів 195 тисяч киян це дорівнює 20-30% загиблих. Тож чому декому кортить особливо виділяти одну національність? Хіба не передбачали сталінські соколи-"чекісти", які організували підрив і спалення Хрещатика, що їхні супротивники можуть застосувати у відповідь не створення єврейських гетто, як це відбулося у Варшаві та інших містах Європи, а масовий терор проти кинутих на поталу громадян єврейської національності?
Сповідування в СРСР ідеології більшовицького терору проти ворогів народу, якими по черзі ставали капіталісти, поміщики, попи, троцькісти, українські буржуазні націоналісти, українське селянство тощо, не залишає вибору: всіх, хто був потрібен для перемоги, вивезли, а непотріб - хай знищують фашисти... Головним для них було те, що після Перемоги в Україну повернуться вже не українці чи євреї, а носії ідеології переможців марксистсько-ленінсько-сталінських ідей, які будуть фундаментом нової спільноти - великого радянського народу.
Тим, хто, вважав себе євреєм, Й.Сталін запропонував жити в Єврейській автономній області - на берегах далекого Амура. Чи не в цьому ховається відповідь на питання: хто знищив єврейську культуру в Україні? Щоб остаточно відповісти на це питання, суспільству треба зняти табу з критики соціал-комуністичної ідеології і винести її на суд, як це було зроблено з фашистською ідеологією у Нюрнберзі, а не ховатися за формулою: ідеологія непогана, винні окремі виконавці. Але якщо знищують цілі народи, то хіба справа лише в окремих виконавцях?
У XX столітті людству вдалося розв'язати національне питання через розвал колоніальних імперій, створення національних держав, у т.ч. і єврейської, а також Організації Об'єднаних Націй(ООН). Соціальні проблеми (на кшталт протистояння багатих і бідних), сповідування ідеї людиноненависті серед громадян однієї держави досі не тільки не вирішені, але навіть не засуджені світовою спільнотою. Спочатку - через існування СРСР, а тепер, мабуть, КНР, яка начебто ще не відмовилась від комуністичної спадщини.
Саме це часто-густо породжує брудні спекуляції щодо „єврейського” питання, яке тісно пов'язане з соціал-комуністичною ідеологією.







ДОВІДКА:









З метою належної організації та проведення у 2011 році заходів до 70-х роковин трагедії Бабиного Яру постановляю:

1. Кабінету Міністрів України:

1) утворити у місячний строк Організаційний комітет з підготовки та проведення заходів до 70-х роковин трагедії Бабиного Яру;

2) розробити разом із Службою безпеки України, Київською міською державною адміністрацією, за участю Національної академії наук України, громадських організацій і затвердити план заходів до 70-х роковин трагедії Бабиного Яру, передбачивши, зокрема:

проведення жалобних заходів на території Державного історико-меморіального заповідника «Бабин Яр»;

започаткування серії видань, присвячених трагічним подіям у Бабиному Яру;

проведення у навчальних закладах, військових частинах, закладах культури тематичних уроків, лекцій, бесід, виставок, експозицій, інших заходів, присвячених тим трагічним подіям, ушануванню пам'яті жертв нацистських репресій в Україні;

здійснення науково-пошукової та просвітницької роботи;

3) сприяти діяльності громадських організацій у вшануванні пам'яті жертв Голокосту та нацистських репресій;

4) забезпечити прискорення розробки та затвердження до 1 січня 2010 року генерального плану розвитку Державного історико-меморіального заповідника «Бабин Яр»;

5) забезпечити фінансування проектних робіт та будівництва меморіального музею Державного історико-меморіального заповідника «Бабин Яр».

2. Запропонувати релігійним організаціям провести 29 вересня 2011 року панахиди по жертвах трагедії Бабиного Яру.

3. Київській міській державній адміністрації невідкладно вирішити в установленому порядку питання щодо надання у постійне користування Державному історико-меморіальному заповіднику «Бабин Яр» земельної ділянки для функціонування та обслуговування заповідника.

4. Міністерству закордонних справ України рекомендувати закордонним дипломатичним установам України провести заходи до 70-х роковин трагедії Бабиного Яру.

5. Державному комітету телебачення та радіомовлення України забезпечити організацію тематичних радіо- і телепередач, широке висвітлення в засобах масової інформації заходів до 70-х роковин трагедії Бабиного Яру.



5 жовтня 2009 року