Точка зору. Депутатський приклад
Бачити бойові картинки з Верховної Ради усім нам, схоже, набридло. Аналітики, які спостерігають за роботою народних обранців, вивели нову, але досить просту циклічну формулу, яка трансформувалась у строкове поняття: півроку — затишшя, потім — буря, після якої вкотре депутати впадають в аморфний стан. Так сталось і цього разу, коли віце-спікер Верховної Ради України Адам Мартинюк схопив за горло іншого свого колегу по найвищому державному куполу країни — Олега Ляшка, народного депутата від Чернігівської області. Звичайно, якщо так завзято працювати, майже до виснаження, як наші депутати, то можна перекрити не тільки горлянку. А чого ж? Онде по голові стільцем півроку тому один одного вже били. Залишилося ще застосувати холодну, а то й вогнепальну зброю — репетиція вже ж була, коли народні депутати, перебуваючи в затуманеному від депутатства стані, стріляли, як їм вважалося, по диких кабанах, а насправді мішенями для свинцевої кулі ставали звичайні люди…
Після останнього інциденту розчервонілий під колір знамен своєї рідної партії Адам Мартинюк виправдовував свої дії тим, що нібито депутат Ляшко «дістав уже всіх, хто знаходиться за трибуною». Згодом нібито віце-спікер загордився своїм вчинком (а виглядало це саме так!), бо висловився з натяком, який зрозумілий, напевно, лише йому. «Я ще схоплюся і за більш продуктивне ваше місце, а воно, я знаю, у вас дуже є продуктивним», — так «сказонув» услід Олегові Ляшку вже на другий день після зіткнення войовничий і загартований в ідеологічно-компартійній боротьбі Адам Мартинюк.
Після такого грізного попередження дивуєшся таким заявам ще більше: звідкіля віце-спікер знає про високу «продуктивність» Олега Ляшка? То, може, хапання за горло лежить у площині іншої причини, яка відома тільки їм двом?
Але подив з’являється ще багатогранніший, коли чуєш, як уже сам голова вищого законодавчого органу країни Володимир Литвин прокоментував раптовий напад свого заступника на «рядового» депутата: «Я заздрю Мартинюку, що він скористався такою можливістю…У мене теж подібна думка виникала неодноразово, але я стримував себе…»
Про що думали два державні мужі, зараз важко сказати, але Мартинюк потім резюмував: «До нас тепер він (Ляшко, звичайно) і близько не підійде».
Ось так, на такій важкій роботі народні обранці вже зовсім нерви зіпсували, а тому напади для них — чи то зі стільцями, чи без них — стають звичним явищем. І якщо вже вони погрожують і близько не підпускати до себе інших опозиційних депутатів, для чого споруджують усіма засобами незламно-владну стіну, то про яке спілкування з простим людом може бути мова? Хіба що задля так, для «показухи», зустрінуться на відстані з кимось у присутності трирівневої охорони?
А взагалі такий АКТ НАПАДУ (душити за горло), як на мене, нагадує відомі історичні події — давні вчинки полум’яних революціонерів-більшовиків, симптоми яких, виявляється, нікуди не зникли, а навпаки — міцно вкарбувалися в мозок і свідомість продовжувачів сумнозвісної епохи. Той же почерк — хапання за горлянку — і людини як не було…
Із правової точки зору такі дії віце-спікера Верховної Ради можна безпомилково розцінювати як кримінальні. І стан афекту в цьому випадку не виправдовує нападника, хіба що зменшує його провину. Та головне тут навіть не це. А те, що НАРОДНІ ДЕПУТАТИ, саме так роблячи, демонструють нам, НАРОДНИМ МАСАМ, як будуть діяти з тими, хто не буде погоджуватися з думкою представників правлячої еліти. Перекриття кисню перекинутому комуністом через дверцята Президії Верховної Ради опозиційному до влади депутату — перша ефективна репетиція…
Сергій КОРДИК
| Читайте також |
| Коментарі (1) |
|
| |
0
