Тюркський світ Сіверщини
Ще за часів Київської Русі в Чернігівському та Новгород-Сіверському князівствах селилися представники кочових етносів. У добу занепаду Хазарського каганату частина його людності мігрувала на Придесення, заснувавши тут кілька поселень (Білі Вежі, нариклад). Торки, пішовши на службу до київських князів, кочували під Києвом, Переяславом, наймалися і до чернігівських зверхників. Половці не тільки воювали з князями Київської Русі, але дуже часто і родичалися з ними. Після татаро-монгольської навали Придесення стало прикордонним регіоном Великого князівства Литовського. Тут було мало поселень, але разом з тим у буферній зоні кочували кілька орд, які отримали дозвіл на цю територію від князя Вітовта та його наступників. Кочівники з табунами коней, чередами худоби не мали постійних поселень. Водночас у них було багато стійбищ, випасів, переправ. Усі ці місцини степовики для орієнтації називали по-своєму. Багато з цих назв дійшло до нашого часу тому, що в ХVІ — на початку ХVІІ століть представники кочових етносів (половці, торки, яси та інші) відмовлялися від попереднього укладу життя і поступово ставали землеробами, осілими мешканцями краю. Цей процес, очевидно, розпочався ще в ХV столітті.
Таким чином місця колишніх стійбищ, урочищ, випасів, зимових стоянок перетворювалися на невеличкі постійні поселення. Міграційні хвилі ХVІІ століття селян із Правобережжя України на Лівобережжя потіснили степовиків. До їхніх хутірців додалися численні прибульці, які принесли нові назви, зрозуміліші для них. Водночас не знищилися всі тюркські назви місцевостей.
Нижче подаємо певну спробу тлумачень найменувань населених пунктів, кутків сіл, заснованих кочівниками. Зазначимо, що це реконструкція. Адже нині важко сказати, якою була мова хазар, печенігів, тюрків. Разом з тим у тюркських мовах є багато спільного, завдяки чому можна розтлумачити той чи інший корінь слова і т. п.
Багато назв урочищ, полів, випасів, лісів походить від прізвиськ, власних імен тюрків, які нині важко розшифрувати. Зрозуміло, частина назв, що подаємо нижче, може викликати справедливу дискусію.
Наприклад, доктор філологічних наук К. Тищенко вважає, що Макошине заснували литовці і ойконім має значення «грязь, болото» (makasyne, makotі). Проте є історичний контекст. Тут біля древнього Хоробора (нині це урочище, мабуть, поселилася чимала колонія ординців («домов сто было», бо ж «село у верху Дисны... держал Глинскии», нащадок Мамая). Тому справедливіше шукати пояснення цієї назви у мові тюрків. Справді, кожен випадок вартий окремого дослідження, фахового підходу. Тому наголошуємо: нижче подані тлумачення не є абсолютною істиною. Це лише вказівка на відповідність тієї чи іншої назви до тюркських мовних основ.
Сергій ПАВЛЕНКО
Населені пункти
Аршуки — «ар» — потік, ріка «аршу» — чистити.
Бакаївка — походить від тюркського слова «бакай», що має декілька значень: 1) підкопитна кістка коня або рогатої худоби; 2) нижня частина ноги людини або тварини; 3) гомілка овечки; 4) щиколотка. Також це слово має ще й значення «прохід у плавнях».
Батурин — дуже ймовірне походження від давньотюркського «батур» — «герой», «богатир», «відважний», «рішучий» , «мужній», «сміливий».
Бахмач — спочатку Бохмач (1147, ХV — ХVІ ст.). Означає первинно «татарський кінь». Крім цього, є думка, що це тюркська форма імені Магомет Тобто в контексті це могло означати «місто магометан».
Біла Вежа (нині Біловежі–Другі) — давньоруське місто, засноване хозарами, біженцями із їхньої столиці Саркела (Біла Вежа).
Буглаки — можливо, від «булгак» — нероба, гультяй.
Булахів — «булак» — джерело ручай, водойма.
Галаганівка — тюрк.«qalqan» — вставати, зводитися; «галаган» — ікра білої риби, чорноморська камбала, поплавок.
Скорочено. Повністю читайте в газеті "Сіверщина".
| Читайте також |
| Коментарі (0) |