Тетяна Фудерер вивчає прилуцький суржик у Хорватії
Тетяна Фудерер народилася в Прилуках. З 1994 по 1998 роки навчалася в Прилуцькому педагогічному училищі імені І.Я. Франка. З 1998-го живе і працює в Хорватії. Закінчила Загребський університет. Доктор наук, доцент кафедри української мови і літератури філософського факультету Загребського університету. Тема дисертаційного дослідження — «Соціолінгвістичний феномен суржику». Вищезгадана тема наукового дослідження стала приводом до нашої розмови з доктором наук Тетяною Фудерер.
— Тетяно, чиму ви обрали суржик як тему Ваших наукових досліджень?
— Об’єктом дисертаційного дослідження я вибрала суржик завдяки факультету гуманітарних і суспільствознавчих наук Загребського університету. Факультативний курс «соціолінгвістика», присвячений теоретичним аспектам взаємодії мови й суспільства, який викладав професор-англіст Дамір Калоджера, справив на мене особливе враження. А вже безпосередньо до ідеї написання роботи підштовхнула професор-славіст Дубравка Сесар (трохи згодом я стала молодшим науковим співробітником її наукового проекту під назвою «Слов’янські мови в порівнянні з хорватською», учасницею якого я є донині).
З одного боку, суржик — це було щось дуже рідне, що я, прилучанка, ввібрала з молоком матері. З іншого боку, ще в школі прийшло усвідомлення того, що суржикове мовлення, яке є мішаниною української і російської мов, виходить за рамки еталонної літературної мови. А вже під час навчання на докторській студії, опрацюванні української і зарубіжної наукової соціолінгвістичної літератури дало можливість подивитися на суржик очима науковця.
Отже, мій вибір теми — це данина моєму походженню і моїм професорам. Також це прагнення залучити дослідження іноземних мовознавців до вивчення мовної ситуації в Україні, бажання ознайомити хорватські наукові кола з українськими соціолінгвістичними проблемами, зробити свій скромний внесок у розбудову української лінгвістики.
— Що Ви відчуваєте, коли відвідуєте Прилуки? Чи є в місті те, що особливо Вам до душі?
— У Прилуки я завжди приїжджаю з великою радістю. Тут живуть мої батьки та бабуся. З мамою у мене особлива пов’язаність. Початкову освіту в моїй рідній школі-гімназії № 1 здобуває моя донечка Луція. Тут я маю чимало щирих друзів і добрих знайомих. Тут є місця, які врізалися в пам’ять з дитинства, а дитячі враження найстійкіші, вони супроводжують кожну людину все життя.
Дуже тішуся, що наше місто оновилося за кілька останніх років, що збагатилося пам’ятниками видатним українцям і прилучанам. Від рідних та знайомих чула, що такій красі ми завдячуємо прилучанину, великому меценату Юрію Коптєву. Дай Боже нашому місту більше таких відданих прилучан! Я ж люблю прогулюватися нашим центром. А ідея відкрити погляд на церкви, вважаю, заслуговує на схвалення. На мою думку, справжньою окрасою архітектурного ансамблю центру є собор Різдва Богородиці (відомий усім прилучанам як колишній архів).
Упродовж кількох останніх років завдяки своїй перекладацькій роботі я побувала в багатьох українських містах. Кожне з них гарне по-своєму. Серед інших наше місто вирізняється не лише красою церков, площ та парків, воно має свій характер, свою душу. Приїжджаючи до Прилук, я відчуваю тут козацький дух. Він зберігся в людях, благородних і талановитих, гордих і відвертих, щирих і відкритих, завзятих і дотепних. І тому мені хочеться повертатися у Прилуки знов і знов.
Підготував Ігор ПАВЛЮЧЕНКО
Інтерв'ю люб'язно надане редакцією журналу "Прилуки. Фортеця". Подано скорочено. Повністю -- в газеті "Сіверщина" за 2 серпня
| Читайте також |
| Коментарі (0) |