Головна › Новини › СУСПІЛЬСТВО
"Тешекюре едерем!"
19-Лип-20 3062 5.0 0
Мовне питання на кшталт «какая разніца» (українська чи російська) мене настигло у Туреччині! І дискутантом був… турок )

Відпочивала я там минулого тижня. Відпочинок чудовий! Росіян там зараз немає, їх через пандемію у Туреччину ще не впускають. Заходи безпеки доволі серйозні (і в готелях, і в аеропорту).

Українців так багато, що на пляжі всюди лунає українська мова. Тому іноді забуваєш, що знаходишся не в Україні. В аеропорту Анталії на табло більшість рейсів з різних міст України: з Києва, Львова, Одеси, Харкова, Запоріжжя, Дніпра. Декілька рейсів є ще з Білорусі, Молдови, Німеччини.

Турки дуже привітні та гостинні, деякі вже навчилися говорити «Дякую» і «Слава Україні». Вони постійно усім нам дякують за те, що українці найбезстрашніші, нічого не бояться і сміливо прилітають у Туреччину )

Але сталася зі мною несподівана пригода.
У маленькому містечку Кемер вирішили ми прогулятися в центр міста. Перед нами пройшла велика група львів’ян. Це важливе уточнення!

Йдемо ми мимо якогось туристичного агентства, вибігає турок і російською мовою пропонує зайти, щоб послухати інформацію про екскурсії. Оскільки на екскурсіях ми на той час вже побували, я автоматично відповідаю українською мовою «Ні, дякую!». Відходимо метрів тридцять і чую в спину від турка: «Спасіба нада гаваріть! Па русскі! А нє вот ета дякую укрАінскоє!». Тобто, він добре зрозумів, що я йому сказала!

Я так швидко вернулася до турка, що він аж відскочив, коли мене знову побачив. Отетеріли і його колеги, які за нами спостерігали.

Кажу йому з притиском: «Тешекюре едерем!» (це турецькою мовою значить «Дякую!»). А він знову репетує: «Гаварі спасіба па русскі!». Знову кажу: «Тешекюре едерем! Це турецькою. Дякую! Це українською». Він жалібно почав щось мимрити про те, що має бути «адін язик, панятєн для всєх». Я кажу: «Окей! Інгліш!». Турок знову завівся: «Нєт! Русскій!».

А потім почалася дивна тирада з його боку про те, що Україна і Росія – це одне й те ж саме. Тому нема чого нам випендрюватися зі своїм «дякую»…
Я йому пробувала пояснити про війну між Росією та Україною, але до нього ця інформація не доходила.
Вся ця розмова відбувалася на підвищених тонах і з яскравою жестикуляцією з обох сторін )

Врешті я застосувала заборонену «важку артилерію». Сказала йому: якщо Україна й Росія – одне і те ж, то турки й араби теж одне і те ж. Він аж завищав, коли це почув. Кричав, що він не араб. Я ж йому сказала, що якщо він не зрозумів турецькою мовою «Тешекюре едерем», то він не турок, а араб. Коротше, цей менеджер туризму ледь не плакав…

Я від нього пішла і в спину знову чую його ображений голос: «А ти, ти знаєш, кто ти?». Зупинилася, не повертаюся, жду. А турок кричить: «Ти єврєйка, єврєйка, єврєйка!». Я обернулася і розсміялася. Ну це ж уже комплімент на фоні того, ким він мене до того називав )

Як виявилося, усі львів’яни, що проходили перед нами біля цього туристичного агентства, дуже ввічливо турку відмовляли і казали «Дякую, ні». Це його так дістало, що врешті зірвався він на мені.
Але я ніяк не можу зрозуміти одну річ: чому так стається, що Львів щось впроваджує, а розгрібати когнітивні дисонанси приходиться Харкову ) Хоча, можливо існує якась вища задумка в такій синхронії…

P.S. На фото кактус, який я сфотографувала, коли відійшла метрів триста від туристичного агентства. Цей велетенський кактус росте на приватній території, за невисоким парканчиком. Але хтось все одно ухитрився знівечити листя рослини надписами «на общєпанятном»

Галина КУЦ


Допомога проекту СІВЕРЩИНА - благодійний внесок

Теги:російська мова, російська натура, Харків, українська мова


Читайте також



Коментарі (0)
avatar