Свято, яке завжди…

Тепер, коли гаджети переповнені посланнями мерехтливих ялинок, Дідів Морозів, сніговиків, фігурних свічок та іншої синтетики зі стандартним набором слів, мені згадався той давній вечір.

«Що читаєш?» – запитав він.
«Праздник, который всегда с тобой». Так називається книжка. По-нашому – «Свято, яке завжди з тобою».

«Про що?»
«Про кохання і дружбу, про розваги і подорожі, про творчість і задушевні бесіди, про застілля, вино та інші приємні речі. Одне слово, про свято душі, яке завжди з тобою».

«Овва», – всміхнувся він.
«А що, хіба ні?»

«Я завжди гадав, що свято душі – це коли воно не просто з тобою, а в тобі».
«Так, але його, свято, мають ділити з тобою інші. Ви ж самі казали: багатий не той, хто має щось, а той, хто має когось…»

«Не плутай святе з грішним. Гостина, чи як ти кажеш, застілля – це зазвичай пересичення з кимось за столом. Празник – це провадження традицій, пошанування пам’ятної дати чи імені. А свято – це освячення часу, в якому стоїш, стан душі, себто – присутність у ній духа».
«Ви особливий філолог. Знавець прихованого змісту слів».
«Радше – ловець слів».
«Ви філософ».
«Радше – любомудр».
«А яка між ними різниця?»
«Невелика. Філософи люблять мудрі бесіди про душу, а я шукаю Дім душі».
«Все-таки добре, що я зустрів таку людину, як ви», – розчулено мовив я.
«Буде ще ліпше, коли зустрінеш самого себе…»

За розчахнутими віконницями згасав день. Надходив тихий вечір, наче принесене янголом свято душі.

"Світло семи днів".

Мирослав ДОЧИНЕЦЬ