Святі є серед нас…
Пам’яті Олега Калиняка – українця, лікаря, просвітянина
«Я згасаю і якось дуже швидко. Хапаюсь за життя, борюсь за кожну хвилину життя. Дякую Богу, що свідомість ясна і я можу читати, слухати, дивитися. Болить душа за Україну, просто згораю. Обнаглівші московські ієрархи бандитським лексиконом баламутять мирян, оголошують патріарха Варфоломія єретиком і багато інших нісенітниць. А братія мовчить і потурає окупантам, на державному рівні ніхто не проводить роботи з цими проповідниками расової, віро сповідальної ненависті та ворожнечі».
Це було в останніх повідомленнях від Олега Калиняка, про смерть якого щойно повідомив настоятель парафії у Рубанці, засновником котрої був покійний. А ще Олег Петрович Калиняк – лікар, якого знала вся округа. Він був справді народним лікарем – не те що не відмовляв усім страждущим, але брав машину і особисто відвозив хворих, яких було треба, в обласну лікарню, нянчився з ними.... Він йшов до морально вбитих совєтчиною старих колгоспниць у зникаючому селі і гірко бідкався над їх пиятикою, що була наслідком старої системи безпросвіття і безсуття буття. Він роками оберігав, як лев, Рубанківську дільничну лікарню, хоч це йому коштувало звинувачення у хабарництві, яке спровокувало бахмацьке неукраїнське керівництво місцевої медицини, а виконавцем став ниций «работнік культури» із Гайворона.. Тоді на його захист селяни шкарубкими пальцями так масово ставили підписи, що я здивувався – і в Дмитрівці, і в Терешисі, і в Рубанці, в Гайвороні.
Він був таким лікарем, що його досі згадують добрим словом і в Дептівці на Конотопщині, де він працював до переїзду в Рубанку, і біля лінії фронту, де навіть проросійськи настроєні донеччани визнали його своїм. Галичанина, між іншим... До речі, Олег Калиняк добровольцем пішов на фронт і спочатку канцелярські вояки оприділили його не медиком, як слід би, а чи то навідником гармати чи щось таке… Він слухняно підкорився військовій дисципліні, аж доки не роздивилися уже на лінії фронту, що таки ж доцільніше медика використовувати саме як медика.
Олег Калиняк слухав «Радіо Ватикану», що не заважало йому стати засновником української православної парафії у Рубанці на Бахмаччині, першим старостою якої він і був. Він був людиною щирої віри, яку, на жаль, зустрічаєш не часто навіть серед священиків… Ми з ним ще встигли обговорити книги Ернста Ренана про життя Ісуса Христа і апостолів та він мене палко підтримав, коли я писав про походження Спасителя і апостолів…
В останньому повідомленні Олег Петрович писав, що читає біографію … Шекспіра авторства С.Шенбаума. Він був справді інтелектуалом із широким колом зацікавлень. Сільський лікар, що читає біографію Шекспіра, слухає «Радіо Ватикану», розмірковує про книгу Ренана, звісно, вивчає останні медичні видання – скажіть мені, що в наш час нема таких святих подвижників, як то було в земській медицині!
А ще ж він у своїй лікарні знайшов і прочитав записи своїх попередників – лікарів 1930-х років, які шифрували записи про Голодомор. Шифрували, бо антиукраїнська влада переслідувала за саму навіть фіксацію голодоморних смертей. Тепер ці записи – у київському музеї.
Олег Калиняк – голова Бахмацької районної «Просвіти», був депутатом обласної ради. А коли приїздили із забічного села за доктором – він сідав на підводу і їхав пособляти хворому.
…Я думав, що сталося чудо, коли він зі своїм діагнозом і після шести опромінень повернувся у Рубанку до роботи і хвалився, що за день не хотів навіть прилягти. Власне, чудо й сталося – ще півроку він був серед нас. Завдяки доньці поїздив по Грузії, захоплюючись країною і людьми. Завдяки друзям побував у Холодному Яру, звідки хвалився, що навіть забув про хворобу…
…Тепер я знаю – святі точно є серед нас. Просто за їх життя ми нездатні їх розпізнати.
Василь ЧЕПУРНИЙ
«Я згасаю і якось дуже швидко. Хапаюсь за життя, борюсь за кожну хвилину життя. Дякую Богу, що свідомість ясна і я можу читати, слухати, дивитися. Болить душа за Україну, просто згораю. Обнаглівші московські ієрархи бандитським лексиконом баламутять мирян, оголошують патріарха Варфоломія єретиком і багато інших нісенітниць. А братія мовчить і потурає окупантам, на державному рівні ніхто не проводить роботи з цими проповідниками расової, віро сповідальної ненависті та ворожнечі».
Це було в останніх повідомленнях від Олега Калиняка, про смерть якого щойно повідомив настоятель парафії у Рубанці, засновником котрої був покійний. А ще Олег Петрович Калиняк – лікар, якого знала вся округа. Він був справді народним лікарем – не те що не відмовляв усім страждущим, але брав машину і особисто відвозив хворих, яких було треба, в обласну лікарню, нянчився з ними.... Він йшов до морально вбитих совєтчиною старих колгоспниць у зникаючому селі і гірко бідкався над їх пиятикою, що була наслідком старої системи безпросвіття і безсуття буття. Він роками оберігав, як лев, Рубанківську дільничну лікарню, хоч це йому коштувало звинувачення у хабарництві, яке спровокувало бахмацьке неукраїнське керівництво місцевої медицини, а виконавцем став ниций «работнік культури» із Гайворона.. Тоді на його захист селяни шкарубкими пальцями так масово ставили підписи, що я здивувався – і в Дмитрівці, і в Терешисі, і в Рубанці, в Гайвороні.
Він був таким лікарем, що його досі згадують добрим словом і в Дептівці на Конотопщині, де він працював до переїзду в Рубанку, і біля лінії фронту, де навіть проросійськи настроєні донеччани визнали його своїм. Галичанина, між іншим... До речі, Олег Калиняк добровольцем пішов на фронт і спочатку канцелярські вояки оприділили його не медиком, як слід би, а чи то навідником гармати чи щось таке… Він слухняно підкорився військовій дисципліні, аж доки не роздивилися уже на лінії фронту, що таки ж доцільніше медика використовувати саме як медика.
Олег Калиняк слухав «Радіо Ватикану», що не заважало йому стати засновником української православної парафії у Рубанці на Бахмаччині, першим старостою якої він і був. Він був людиною щирої віри, яку, на жаль, зустрічаєш не часто навіть серед священиків… Ми з ним ще встигли обговорити книги Ернста Ренана про життя Ісуса Христа і апостолів та він мене палко підтримав, коли я писав про походження Спасителя і апостолів…
В останньому повідомленні Олег Петрович писав, що читає біографію … Шекспіра авторства С.Шенбаума. Він був справді інтелектуалом із широким колом зацікавлень. Сільський лікар, що читає біографію Шекспіра, слухає «Радіо Ватикану», розмірковує про книгу Ренана, звісно, вивчає останні медичні видання – скажіть мені, що в наш час нема таких святих подвижників, як то було в земській медицині!
А ще ж він у своїй лікарні знайшов і прочитав записи своїх попередників – лікарів 1930-х років, які шифрували записи про Голодомор. Шифрували, бо антиукраїнська влада переслідувала за саму навіть фіксацію голодоморних смертей. Тепер ці записи – у київському музеї.
Олег Калиняк – голова Бахмацької районної «Просвіти», був депутатом обласної ради. А коли приїздили із забічного села за доктором – він сідав на підводу і їхав пособляти хворому.
…Я думав, що сталося чудо, коли він зі своїм діагнозом і після шести опромінень повернувся у Рубанку до роботи і хвалився, що за день не хотів навіть прилягти. Власне, чудо й сталося – ще півроку він був серед нас. Завдяки доньці поїздив по Грузії, захоплюючись країною і людьми. Завдяки друзям побував у Холодному Яру, звідки хвалився, що навіть забув про хворобу…
…Тепер я знаю – святі точно є серед нас. Просто за їх життя ми нездатні їх розпізнати.
Василь ЧЕПУРНИЙ
| Читайте також |
| Коментарі (0) |